4. Принципи та методи навчання.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.

В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів. Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів.

Окрім основного визначення влітературі зустрічаються й інші визначення методів навчання:

• Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу.

• Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій, за допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес засвоєння знань.

• Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться.

• Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів.

• Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій.

• Метод – це спосіб співробітництва вчителя й учнів.

• Метод – спосіб роботи вчителя й учнів, за допомогою якого досягається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їх пізнавальних здібностей.

Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об'єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв'язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.[12]

Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природньо, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці.

Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам'яті, емоційно-почуттєвої сфери).

Перший - це виховання початкових форм валеологічної культури дітей, усвідомленого відношення до свого організму, вироблення первісних практичних навичок контролю і збереження свого здоров'я.

Другий - це розвиток валеологічної свідомості, валеологічної культури дорослих, вихователів дошкільників, що найчастіше практично не мають ніякого представлення про культуру здоров'я.

Валеологічне навчання в середніх загальноосвітніх установах вимагає включення в базисний навчальний план цілого ряду валеологічних предметів, створення програмно-методичної літератури, учбово-наочних посібників, розвиваючих ігор, екранно-звукових засобів. [13]

Розділ 2

1. Нервова система як матеріальна основа психіки дитини.

Психіка є продуктом діяльності всієї нервової системи. Кожен з її відділів вносить свій внесок у здійснення психічної діяльності. Нервова система включає в себе центральну нервову систему (ЦНС) і периферичну нервову систему. Периферична нервова система - це нервові закінчення (рецептори) і нерви, розташовані в органах почуттів, м'язах, залозах і у внутрішніх органах. Нерви складаються з нервових клітин - нейронів. Величина тіла клітини 0,005 - 0, 05мм. Нейрони крім тіла мають відростки: короткі і один більш довгий, який може досягати кілька десятків сантиметрів. Нерви являють собою пучки довгих відростків нейронів, по яких збудження передається від рецепторів м'язів і залоз (тобто від периферії) в центральну нервову систему і навпаки. Нерви поділяються на дві групи: 1) .афферентние - проводять сигнали із зовнішнього світу і структур організму до ЦНС; 2). еферентні - проводять сигнали з ЦНС до периферії (органам почуттів, м'язам, внутр. органам).[1]

За визначенням вітчизняного фізіолога Івана Петровича Павлова, система, відповідальна за сприйняття і переробку інформації, називається аналізатором. У неї входять рецептори (нервові закінчення), аферентні і еферентні нервові шляхи і відповідні відділи ЦНС. Аналізатори бувають смакові, зорові, шкірні, м'язові, нюхові, дотикові, слухові і вестибулярні і аналізатори рівноваги. Наприклад, м'язовий аналізатор складається з рецепторів, розташованих в м'язах, нервові шляхи, що зв'язують ці рецептори з головним мозком людини. При цьому інформація від однакових рецепторів надходить тільки в певну область кори головного мозку. Зоровий аналізатор замикається на одну ділянку кори, слуховий на інший і т.д.

Центральна нервова система включає в себе головний, проміжний і спинний мозок. Вони укладені в хребетний стовп і черепну коробку, які наповнені спинномозковою рідиною, яка оберігає мозок від ударів. Головний мозок займає дві третини загальної маси мозку. Середня вага головного мозку дорослої людини - 1470 грамів. Зовнішня поверхня головного мозку - кора головного мозку, яка являє собою кілька шарів нервових клітин. Кору головного мозку ділять на 4 зони: потиличну, тім'яну, скроневу і лобову.

Якщо зруйнувати яку-небудь зону, то людина може втратити здатність сприймати певний вид інформації.