2.2.5. Аналіз третьої строфи та перекладів.

Дослівний переклад третьої строфи:

He gives his harness bells a shake	І він трясе дзвіночками своєї упряжи
To ask if there is some mistake.	Питаючи, чи є помилка.
The only other sound's the sweep	Єдиний звук на весь ліс
Of easy wind and downy flake.	Це легкий вітерець та падаючий сніг.

Основним змістом третьої строфи є те, що кінь подає ліричному герою знак, тороплячі його. Провідною ідеєю є те, що дзвін бубонців коня це єдиний звук на увесь ліс, - так автор передає таємничість лісу та те що ліричний герой на самоті із своїми власними думками та враженням.

В. Марач повністью змінює синтаксис усієї строфи та вдається до семантично-структурної зміни останніх двох строчок:

“Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --

Мов просить, -- час чого ми гаєм?"

Сніжок снується з висоти,

Вітрець легенький пробігає.”

Відбувається генералізація, адже в оригіналі кінь трясе дзвіночки на вуздечці, а не “дзвенить самою вуздечкою”. Ще в його перекладі, ми бачимо безслівне питання коня, що в оригіналі питає про “якусь помилку”, а у перекладі, “час чому ми гаєм?”, - тут ми бачимо спробу збереження образно-стилістичного змісту.

В. Марач нехтує структурністю двох останніх строчок оригіналу, задля збереження поетичного потенціалу. На жаль, разом з цим він втрачає потенціал метафори про те, що дзвін вуздечки - це єдиний звук у лісі, окрім вітру та падаючого снігу. Проте цілком збережений поетичний потенціал епітету “легенький”.

В. Корнєєв використав майже повний переклад цієї строфи, вдаючись до семантичних та структурних змін із збереженням поетичного потенціалу:

“Кінь головою похитав,

Здригнувся дзвоник, замовчав.

І стало чути в цілім краї,

Як вітер м'яко в сніг упав.”

В. Корнєєв конкретизує, вказуючи, що дзвоник лише один. Через необхідну зміну втрачається персоніфікація коня, не компенсована ідея про те, що він задає питання. Проте, разом із генералізацією “в цілім краї”, підсилюється тиша та загадковість лісу, зберігається ідея єдиного звуку на весь ліс, самотності головного героя. Також епітет “м'яко” повністю відповідає поетичному потенціалу епітета оригіналу “easy”.

В цілому можемо казати про вдачливе збереження настрою та провідного мотиву цієї строфи.

У перекладі В. Кикотя ми можемо побачити намагання повного перекладу, проте це призвело до семантично-змістової невідповідності та не-еквівалентності оригіналу:

“Вона дзвіночком знак дає,

Тут, мабуть, десь помилка є,

І знов свист вітру тишу рушить,

Танок сніжинок знов снує.”

В його перекладі “дзвін” це не єдиний звук у лісі, а вітер втрачає свій епітет “легкий”, порушуючи тишу свистом. З цього можемо зробити висновок, що вітер у цьому перекладі дуже сильний, що зовсім не відповідає оригіналу. Також падіння “сніжинок” у перекладі перетворюється на “танок”, що є художнім переосмисленням, та надає певну стилістичну забарвленість, звичну для цього автора.

З іншого боку, помітна сильна змістова невідповідність та “вільність” при перекладі, що робить переклад не чітким та не точним, хоча відносно повністю передаючи автентичний настрій.

Ми вважаємо найбільш удачливим переклад В. Корнєєва, так як він здається нам найбільш мелодійним та милозвучним.