Основні ідеї вчення Джордано Бруно:

• Всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо,- лише мала частина світу.

• Зірки – це сонця інших планетних систем.

• Земля – пилинка у безкрайніх просторах галактики.

• Основа всього існуючого – матеріальне начало. Воно породжує все із самого себе і є причиною усіх природних речей і явищ.

Д.Бруно утверджував матеріальну єдність світу і його об’єктив­ність – продовжував розвивати матеріалістичні традиції античної філософії. Водночас він стверджував, що «природа – це бог в речах», тобто, стояв на позиціях пантеїзму.

Уявлення про єдність протилежностей, про знищення одного і виникнення іншого, про суперечливість природних явищ, було спробою Д.Бруно відродити стихійну діалектику античних філософів на основі геліоцентричного вчення. Це одна із характе­рних рис філософії Джордано Бруно.

Нова доба – доба Відродження – вимагала нових підходів до з’ясування особливостей держави, котра приходила на зміну феодальному державному управлінню. Першим, хто звернув на це увагу був Ніколо Макіавеллі.

Ніколо Макіавеллі (1469 -1527 рр.) – відомий італійський державний діяч, філософ, військовий теоретик, історик і літератор. За своїм походженням – аристократ із знатної, але збіднілої родини. Займався громадсько-політичною діяльністю. Після одного з політичних переворотів в Італії був запідозрений в антиурядовій змові, потрапив у немилість до правителя, був висланий до свого маєтку, де проживав там і написав більшість своїх соціально-політичних та літературних творів.

Будучи патріотом своєї країни, Макіавеллі вважав, що головною причиною страждань Італії є слабкість її державного устрою, політична роздробленість. Тому він намагався обгрунтувати таку концепцію державотворення, державного управління, виходячи з якої можна було б це подолати. Ідеал держави Макіавеллі вбачав у Римській республіці, вважаючи останню найкращою формою правління, бо вона є втіленням ідеї сильної держави, здатної зберегти громадський порядок і стабільність.

У своїй широко відомій праці «Державець» Макіавеллі описує способи створення сильної і могутньої держави в умовах, коли народ ще не вихований і не має громадянських доброчесностей. В таких випадках необхідно доводити, що держава – вищий прояв людського духу, а служба її – це мета, сенс життя підлеглих, щастя самої людини. Державець може і не враховувати прийняті норми моралі, якщо його дії спрямовані на зміцнення держави, збереження її цілісності і процвітання.

23

У своєму трактаті «Державець» Макіавеллі зображає тип правителя,

котрий за допомогою жорстокості, обману, демагогії, насильства, дворушництва, зрадництва і т.д. забезпечує зміцнення держави і розширення своєї влади. Державець не повинен боятися осуду за ті пороки, без яких неможливо зберегти за собою верховну владу, бо є доброчесності, володіння якими може привести правителя до загибелі, і є пороки, засвоєння яких дасть змогу Державцям досягти безпеки і благо­получчя.

В епоху Відродження з'являються перші ідеї утопічного соціалізму. Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора (1478–1535) "Утопія" та Томмазо Кампанелли (1568–1639) "Місто Сонця". Соціалістичним утопіям властива переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Автори сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумних "природних" засадах: планове суспільне господарство; обов'язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні; всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов'язана з трудовим вихованням, та ін. Проте в утопіях зберігається багато пережитків феодально-церковної ідеології. Так, проповідується надмірно сувора мораль, що нагадує чернечу, релігійний культ, збереження рабства як тимчасового стану, ідеалізація середньовічного ремесла тощо.

Термінологічний словник

Антропоцентризм - сукупність поглядів на людину як на кінцеву мету світобудови та центр Всесвіту.

Геліоцентризм — висунуте М.Коперніком положення, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце (Геліос) центром світу (або планетної системи); за часів Коперніка та пізніше геліоцентризм розглядали як аргумент проти релігійних тверджень про особливе становище людини в світі.

Гуманізм - система світоглядних орієнтацій, концепція людського буття,

центром яких є людина, її самість, високе призначення і право на вільну

самоорганізацію.