Висновки

У ході нашого дослідження ми дійшли наступних висновків:

Розглянувши основні дослідження сміхової культури ХХ ст. можна сказати, що сміх як атрибут людського існування є предметом осмислення філософської думки від античних часів до сьогодення, що свідчить про глибину проблематики. Лінію теоретичного вивчення сміху і комізму, започатковану ще Аристотелем. Філософська традиція акцентує переважно феноменальний рівень існування сміху, використовуючи категорію комічного, зосереджує увагу на ціннісних, гносеологічних, етичних, естетичних аспектах проблеми сміху. Відправним пунктом досліджень ролі сміху у суспільстві слід вважати праці М.М.Бахтіна, присвячені вивченню народної культури середньовіччя та Ренесансу. Запроваджене М.М.Бахтіним поняття сміхової культури дозволяє акцентувати соціальну природу сміху, допомагає вивчати форми сміхової поведінки, з'ясовувати конкретно-історичну роль сміху в суспільстві. Культурологічну лінію вивчення сміху, започатковану М.М.Бахтіним, на матеріалах західноєвропейського і давньоруського середньовіччя продовжують класичні труди Анрі Бергсона та Леоніда Карасева.

Проаналізувавши основні жанри естради слід виділити чотири групи основних жанрів: розмовний, вокальний, танцювальний та естрадно-цирковий. В свою чергу кожен із жанрів ділиться на безліч підвидів. На естраді кожен жанр сам по собі досить багатогранний, і часто це залежить не тільки від історично сформованих канонів, але й від індивідуальності виконавця. Належність до того чи іншого естрадного жанру залежить, насамперед, від виразних засобів, якими користується актор при створенні номера.

Інтерес до явища масової культури виник досить давно і на сьогоднішній день існує чимало досліджень, теорій і концепцій «масової культури». Автори більшості з них схильні розглядати її як особливий соціальний феномен, що має свій генезис, специфіку і тенденції розвитку. Вона не знає традицій, не має національності, її смаки та ідеали змінюються відповідно до потреб моди. Масова культура звертається до широкої аудиторії, апелює до спрощених смаків, претендує на те, щоб бути народним мистецтвом.

Театральна естрада виявляє себе або у вигляді камерних вистав театрів мініатюр (театрів-кабаре, кафе-театрів), або, навпаки, у масштабних концертних ревю, у мюзик-холах, що володіють численним виконавським складом. Театральна естрада орієнтувалися насамперед на акторів, на їхню майстерність, вміння в короткій сцені створити яскравий, вражаючий характер. Кращі естрадні театри були явищами цілком самобутніми, оригінальними.

Дослідивши сучасний стан гумористичних шоу на телебаченні слід зазначити, що такі про­гра­ми зав­жди ці­ка­ві прак­тич­но для всі­єї гля­даць­кої ау­ди­то­рії, адже гу­мор "роз­сла­блює" те­ле­гля­да­ча та до­зво­ляє йо­му по­смія­ти­ся над зір­ка­ми, по­лі­ти­ка­ми, над со­бою, сво­їм мен­та­лі­те­том ра­зом з гу­мо­ри­ста­ми. "КВК. Ук­ра­їнсь­ка лі­га" – най­стар­ша та най­ці­ка­ві­ша про­гра­ма. Альтернатив­ною про­гра­мою є "Ве­чір­ній Квар­тал", у якій "ка­ве­ен­щи­ки" ви­сту­па­ють ра­зом зі справ­жні­ми зір­ка­ми. Остан­нім ча­сом з'явив­ся "Co­me­dy-clu­b У­кра­ї­на", який пре­тен­дує на роль гу­мо­ри­стич­ної про­гра­ми з ін­те­лек­ту­аль­ним від­тін­ком. Усе ще по­пу­ляр­ні тра­ди­цій­ні програми "При­хо­ва­на ка­ме­ра", "Джен­тль­мен-шоу", "Зо­ло­тий гу­сак", "Ма­ски-шоу".