Лекція 1. Вступ до курсу “судова юстиція м. Львова хiv–XVIII”.

1.Поняття судової влади.

2. Історико-правові джерела до вивчення судової системи Львова.

3. Історіографія питання.

Поняття судової влади. Поняття судової влади визначають по-різному в залежності від історичного періоду розвитку суспільства, теоретичних засад розуміння влади, права.

Судова влада:

• спеціальний орган держави, завданням якого є здійснення правосуддя та застосування права, єдиним джерелом права виступає закон /традиційна юриспруденція, Г.Кельзен/;

• суспільна інституція покликана захищати і застосовувати право /ліберальна теорія, Ф.А.Гайек/.

Г.Кельзен відмічав, що джерелом судового рішення виступає всяка загальна правова норма. Суд зажди повинен відповісти на питання: quaestio facti (питання фактів), quaestio juris (питання права). Функцією суду є вирішення питання конституційності застосовуваної норми, себто надання відповіді на запитання чи її створено шляхом визначеної конституцією законодавчої процедури, а чи делегованого конституцією звичаю. Тільки шляхом здійснення в судовому рішенні констатації чинності загальної норми, що припадає на розглядувану судом справу – а вона таки має чинність, якщо вироблено її згідно з конституцією, - може ця норма бути застосованою в конкретному випадку й може завдяки їй скластися таке правове становище, якого ще не існувало до прийняття цього судового рішення.

Таке розуміння судової влади наділяє її організаційними та функціональними рисами.

До організаційних можна віднести: створення і ліквідація судів; призначення суддів; контроль за діяльністю судів і суддів; відповідальність суддів;

функціональних – нормативне (конституційне) визначення повноважень судів, встановлення процесуального порядку розгляду справ, притягнення до відповідальності посадових осіб органів державної влади, екстракція (вилучення) засобів в законодавчої і виконавчої влад.

З огляду на це можна стверджувати, що судова влада є породженням держави та існує тільки в державі.

Її характерними ознаками є:

• склад суду формується публічною владою або на підставі актів виданих цією владою;

• здійснює розгляд спорів, що виникають з цивільного, адміністративного, конституційного права, притягнення до кримінальної відповідальності за діяння визнані законом злочином;

• провадження справ перед судом має характеризуватися contradicio (змагальністю);

• їх рішення видаються на підставі правових приписів;

• видані ними рішення мають зобов’язуючий характер;

• вони мають бути незалежними від інших органів влади, політичних партій чи груп за інтересами т. ін.

Вперше функції вирішення спорів органами державної влади на законодавчому рівні були закріплені в Афінській державі (колегія архонтів, ареопаг).

Колегія архонтів – управління державними справами, судочинство. Обиралися на народних зборах жеребкуванням. Через рік переходили в ареопаг. Архонти: архонт-епонім, базилевс, полемарх, колегія фемосфетів (6 осіб). Ареопаг виконував виключно судові функції, після реформ Ефіальта (462 р. до н.е.). До компетенції віднесено справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, про підпал і отруєння незалежно від того закінчилося воно смертю людини чи ні Геліея- суд присяжних - найвищий судовий орган держави, складалася з 6 тис. осіб, розглядав найважливіші публічні (антидержавні злочини)та приватні справи. Створена за правління Солона. Колегія одинадцяти – кримінальні справи, нагляд за місцями ув’язнення, викоання вироків.

До 18 століття судова влада тісно була пов’язана з виконавчою. У Європі не було країни, де звичайні суди менше залежали б від уряду ніж у Франції; одначе не було країни, де б виняткові суди більше використовувалися б.

Першим кроком до здійснення незалежності судової влади було її відокремлення від виконавчої.

На законодавчому рівні відокремлення було закріплено в Конституції Сполучених Штатів 1787 року, Франції 1791 року.

Сполучені Штати Америки. Конституція США (1787): Стаття ІІІ. Розділ І. судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам,що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес. Франція. Декрет Установчих зборів про ліквідацію феодальних прав та привілеїв від 11.08.1789 року: Стаття 4. Усі сеньйоральні суди ліквідуються без винагороди; одак чини цих судів будуть виконувати свої обов’язки, доки Національні Збори не встановлять нового судового порядку. Конституція 03.09.1791 року: Глава 5: Влада судова… не може здійснюватися ні законодавчим корпусом, ні королем. Правосуддя буде здійснюватися безмитно суддями, які обираються на термін народом і затверджуються на посаді королівськими грамотами, у видачі яких король не може відмовити. Суди не можуть ні втручатися у здійснення законодавчої влади, ні призупиняти застосування законів, ні втручатися в коло діяльності органів управління…

Ф.А.Гайек доводить, що законодавство, свідоме творення права, справедливо визначалося серед усіх людських винаходів як такий, що здатний викликати найнебезпечніші наслідки, більш далекосяжні в своїх результатах ніж вогонь чи порох. На відміну від права, яке ніколи не було винайденим, винайдення законодавства відбулося порівняно пізно в історії людства. Право в розумінні пов’язаних правил поведінки, слід вважати ровесником суспільства; тільки дотримання спільних правил уможливлювало мирне існування індивідів у суспільстві. Ранні законодавці від Ур-Намму і Хамурабі до Солона, лікурга і авторів дванадцяти римських таблиць не збиралися творити нового права, а лише ствердити, чим є і завжди було право. Фактично, класичне римське цивільне право, на якому основувався останній кодекс Юстиніана, є майже повністю продуктом віднайдення законів юристами і тільки дуже малою мірою – продуктом законодавства. В середньовіччі не існувало такої речі як «переше застосування норми закону». Єдиною країною яка успішно зберегла традицію Середніх віків і вибудувала на середньовічних свободах сучасну концепцію свободи під владою закону є Англія. Частково це було наслідком того факту, що Англія уникла огульного прийняття пізнього римського права, а разом з тим, концепції права як витвору якогось правителя. Після норманського завоювання (1066) основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, які й творили загальне право (common law). З 1066 до 1485 англійському праву притаманний період становлення загального права; 1485-1832 – розквіту загального права і створення права справедливості; з 1832 – по теперішній час – доповнення системи права статутним правом.

В системі common law суддя застосовує право спираючись на прецендент. Його не цікавить позиція творця цього права, керується тільки ratio decisis. Методологічна традиція civil law творить з норми що є підставою конкретного рішення в справі акт що походить від влади, акт не тільки такий що відповідає праву а також є його невідємною складовою.

Отже, можна говорити про дві моделі розуміння права: континентальну і англійську. В Англії зберігся сильний контроль короля над судами, васалам не вдалося його подолати.

1295 – Вестмістерський статут Генріка ІІ Плантагенета, яким встановлено,що король не буде розширювати свого контролю над судівською владою. З королівського суду виокремилися наступні суди: - Суд вирішення справ поспільства (народу) – цивільні справи; - Суд Королівської лави (кримінальні справи); - Суд до справ фінансових; - Суд канцлера. - Існували суд присяжних: Велика лава, Лава для кримінальних справ, лава для цивільних справ – обиралися з числа поспільства.

Суди континентальної системи різнилися в значній мірі в залежності від територій та форми правління. Так у Королівстві Польському (Речі посполитій) в період 14-18 століть існувала система станових судів.

Станове судівництво: Духовні суди – наділені імунітетом судовим; Монарх виступав зверхником захисту справедливості та здійснення правосуддя; Шляхетські суди: земські, гродські, підкоморські Міські суди на німецькому праві. Сільські суди: суди власника села, суди солтиса чи війта з лавою, замкові суди. Суди національних меншин: євреїв, вірмен.