Лекція 7. Правосуддя в єврейських громадах львова

1. Джерела права.

Перші письмові згадки про жидів у Львові відносяться до 14 століття. Було дві громади – одна проживала в центральній частині міста (вул. Жидівська, письмова згадка відноситься до 1387) друга на краківськім передмістю (вул. Б.Хмельницького письмова згадка про Жидівську вулицю відноситься до 1384). Відрізнялися між собою обсягом прав і привілеїв, мали власні уряди і синагоги. Громади об’єдналися в одну у 18 столітті. Крім них існувала третя окрема громада – караїмів. Головними атрибутами громади були синагога і цвинтар (будинок вічності) (шпитальна, рапопорта, гейзера, клепарівська), дім правосуддя і в’язниця, парильня.

Джерела права для єврейських громад Львова з питань правосуддя

Правовий статус єврейської громади у Львові визначався загальнодержавними та локальними правовими актами. До загальнодержавних належать: королівські привілеї, рішення загальних сеймів, рішення церковних синодів; до локальних – акти воєвод, ухвали міських органів влади.

Королівські привілеї. Одним з перших актів пов’язаних із статусом євреїв був привілей князя Болеслава Побожного від 16 серпня 1264 р. Ним врегульовувалися питання вирішення спорів між юдеями і християнами щодо надання позик під заставу; підвідомчості спорів між євреями; відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство, незаконне позбавлення волі єврея; економічні права (не повинні плати податки в розмірах більших, як міщани, купувати будь-які товари). Спори між євреями не підвідомчі міським судам, а воєводі та королю.

Окремі положення привілею: Якщо провадиться справа проти юдея, не може проти нього свідчити сам християнин, а тільки разом зі ще одним євреєм. Якщо християнин звертається з позовом до юдея про повернення заставленої речі, а останній цього не визнає, тоді повинен виправдатись складанням присяги. За вбивство єврея чинна кара та конфіскація маєтку. За перевезення померлих жодних податків не сплачують (євреї).

Виключення з-під судової юрисдикції міста євреїв та підпорядкування їх воєводі, встановлювалося декретом короля Казимира ІІІ від 15 липня 1364 року. Також, заборонялося християнам звертатися до церковних судів з позовами проти юдеїв, надавалося право євреям у спорах з воєводою звертатися за захистом до короля. Прагнучи максимально зрівняти євреїв у правах з іншими підданими, він встановив, що за вбивство юдея винувата особа має бути покарана позбавленням життя.

25 квітня 1367 року король Казимир ІІІ затвердив статут для євреїв, що жили у Львові та всій руській землі. В його основу покладені положення попередніх привілеїв. Зокрема, встановлювалося, «що у справах про гроші, рухомі речі або нерухомі або у кримінальній справі, що стосується особи або майна єврея, жоден християнин не допускається до свідчення проти єврея, тільки християнин і єврей». Правом вирішувати спори між євреями в судовому порядку наділялися король, староста, воєвода та міський війт, а якщо звинувачення стосувалося особи, таке право належало тільки королю. Визначалися види покарання християн за злочини вчинені проти євреїв.

№	Вид злочину	Покарання
1.	Заподіяння християнином тілесних ран єврею (тілесні ушкодження)	Штраф на користь короля та відшкодування шкоди потерпілому за поранення та витрат на лікування ран
2.	Убивство єврея християнином (вбивство)	Позбавлення життя, конфіскація рухомого і нерухомого майна на користь короля
3.	Обкидання камінням єврейської школи (заподіяння майнової шкоди громаді)	Штраф у розмірі 2 талантів перцю на користь воєводи
4.	Викрадення єврейських дітей	Покарання, як за вчинення крадіжки

Регламентувалася низка питань процесуального характеру: відповідальність євреїв за неявку до суду на його виклик - перший, другий і третій рази; докази доведення вини єврея щодо заподіяння тілесних ушкоджень іншому єврею; встановлювалася заборона для єврейських суддів оголошувати заочні рішення за відсутності учасника процесу - єврея; встановлювався порядок складання присяг євреями.

Привілеєм короля Сигізмунда Августа від 1 жовтня 1568 року встановлювалося, що львівські євреї з передмістя перебувають під виключною юрисдикцією воєводи.

Привілеєм від 2 лютого 1569 король затвердив поданий євреями проект статей щодо організації і діяльності воєводського суду:

• щоб воєвода для вирішення спорів пов’язаних з євреями призначав людину (суддю) виключного зі шляхетського стану, осілого;

• воєвода повинен приймати рішення у єврейських справах за участі старших євреїв, в іншому випадку таке рішення є нікчемним (протиправним);

• воєвода (уповноважена ним особа - суддя) немає права призначати писаря для єврейських справ без попереднього погодження з старшими євреїв;

• правом обирати старших євреїв наділялася єврейська громада, воєвода затверджував цей вибір;

• визначалися максимальні розміри штрафів, що могли стягуватися воєводою та уповноваженою ним особою (суддею) щодо євреїв;

• клятва єврея визнавалася видом покарання у справах про злочини єврея проти єврея та могла застосовуватись виключно старшими євреїв;

• встановлювалося право апеляції євреїв на рішення воєводи (судді) до короля.

Дані привілеї були розширені, окремі їх положення конкретизовані привілеєм від 10 квітня 1571 року. Кримінальні справи по звинуваченню євреїв львівської громади належали до виключної компетенції суду воєводи. Інші суди (міські) мали право їх тільки затримати. Апеляції на рішення воєводи подавалася до короля. Євреї звільнялися від обов’язку супроводжувати засуджених на страту до місця стати з огляду на те, що «дорога до звільнення» проходила єврейською вулицею.

Розпорядження воєвод. Слід вказати на розпорядження від 27.01.1604 р. руського воєводи Станіслава Гольскі яким встановлювався склад, компетенція, судові мита єврейського суду; розпорядження 1660 р. воєводи Стефана Чарнецкого – конкретизовано попереднє розпорядження; 1691 р. Яблоновского; 1692 Матчинского; 1726 Яблоновского; 1752, 1772 Чарториского.

Судова юрисдикція щодо євреїв будувалася на засаді «Actor sequitur forum rei»/

У залежності від сторін судового процесу (єврей – еврей; юдей (позивач, скаржник) – християнин (відповідач, обвинувачений); християнин (позивач, скаржник) – юдей (відповідач, обвинувачений); предмета спору, станової приналежності (міщанин, шляхтич) євреї підпадали під юрисдикцію таких судів:

• Суд рабинів (суд даянів);

• Суду воєводи чи уповноваженої ним особи (судді);

• Гродського суду;

• Війтівсько-лавничого суду;

• Суду вірменської громади.

Суд рабинів (суд даянів). Розглядав спори між євреями. Обирали 12 даянів (суддів), які ділилися на 3 колегії – по 4 судді в кожній. Ними могли бути обрані шановані, розумні, не молоді особи та такі, що перебували не менше 10 років у шлюбі. Кожен суддя носив титул «Даян Мціван», голова колегії – «Даян гадоль». Посада судді була посадою честі, тому за роботу не отримували платні. До складу суду входив писар. Мовою діловодства була єврейська.

До компетенції Суду рабинів належали справи: грошові спори; безспірні справи; злочини легкої тяжкості.

Компетенція суду рабинів за розпорядженням С. Гольского 1604 року
1.	У справах єврея проти єврея немає права судити пан суддя чи писар, так як вирішення таких спорів орендували євреї у пана воєводи, а можуть тільки старші євреї, яких єврейська громада обрала та призначила, їх рішення остаточні, на них апеляція не подається (§14);
2.	Коли єврей поб’є єврея, покривджений повинен повідомити учня, занотувати отримані рани за що заплатити учневі 1 грош, а винуватець має заплатити судді фунт перцю штрафу за вину (§16).
3.	Коли якийсь єврей звернеться, у справі віднесені до компетенції старших євреїв, до Й.в.м. пана Воєводи без попереднього погодження зі старшими євреїв, про такого заявника (delatora) пан Воєвода повинен передати старшим євреїв, а не судити (§17).

Майнові спори до 20 зл. належали до компетенції першої колегії, від 20-до 100 зл. – 2 колегії, від 100 зл, справи про розлучення, спадкування майна – 3 колегії на чолі з рабином.

На практиці деякі справи розглядалися даянами одноособово, у більшості в складі 2-3 суддів, доволі рідко в складі колегії за участі рабина. Рабин мав рівні права з іншими суддями при прийнятті рішення: «Ото слова рабина погоджені іншими суддями».

Рішення були остаточними, не підлягали апеляції. Вписувалися до спеціальної книги суддів (pinkas hadajanim).

Третя колегія засідала двічі на тиждень у спеціальному приміщенні при синагозі (будинку кагалу), двічі на тиждень. Міська громада отримала будинок кагалу у 1634 р., громада з передмістя – 1616 році. На Краківському передмісті у 1623 році сталася пожежа, під час якої єврейська божниця згоріла разом з костелом Діви Марії, Бенедикток, св. Іваана Хрестителя, руські церкви св. Онуфрія і св. Миколая, а також вірменські церкви – св. Христа, св. Якова та монастир.

Перша і друга колегії також засідали двічі на тиждень у будинку голови колегії.

Даний суд міг застосувати такі види юридичної відповідальності: сплату штрафу; клятву; ув’язнення (carcer iudaicus).

Клятва носила, головним чином, релігійний характер. Складалася тільки зі згоди сеньйорів. Проголошувалася у синагогах. Її завданням було навернення покараного на правильну життєву дорогу.

Збереглися відомості про carcer iudaicus громади краківського передмістя: лайдаки та апартаменти. Міська в’язниця була доволі простою. Так, тернопільські жиди Шмуйло Ісакович і Юзьо Шмулович у 1627 р. будучи засудженими до ув’язнення за борги, виламали двері та втекли.

Нагляд за арештантами здійснював учень (школьнік) за кошти зацікавленої сторони. Засуджені до арешту досить часто чинили спротив, тому до них застосовували силу, заковували в кайдани. Якщо суд виносив заочний вирок про ув’язнення, тоді засудженого розшукували. Так, у 1601 р. жид з краківського передмістя Абрахам Чиж скаржився на сеньйорів Йоська і Ізраеля Чехів, що коли зявився в міській синагозі, був затриманий та ув’язнений. При арешті йому заподіяно тілесних ушкоджень, закуто у кайдани, в яких перебував упродовж усього терміну позбавлення волі.

Ще одним видом покарання було прив’язування за шию і руки засудженого до стовпа (т.з.Куна) в коридорі синагоги.

У 1636 році до складу 3-ї колегії входили рабин міста Еліас Кальнакес, Арон Краупен, Арон Лурія.

Суд воєводи. Розглядав спори між християнами (позивач) та жидами (відповідач). З XV ст. від його імені ці функції здійснювали уповноважені особи, які обов’язково мали належати до шляхетського стану. У 1440 р. такими суддями були Іван Джурдж зі Ступниці та Стефан Бидвовскі; 1445 р. – купець Кшиштоф Гвардія де Санкто Ромуло з Генуї, Бистрам де Лопейник; 1446 р. – писар воєводи Міколай Страдовскі; 1447 р. – Станіслав з Трок.

До складу суду входили писар в справах жидів, учень (школьнік), старші євреїв.

Згідно зі статутом Станіслава Гольского писаря з числа шляхтичів обирали жиди, затверджував суддя.

Учень виконував функції возного, обирався кагалом.

Старійшина (присяжні) за статусом були подібні до лавників, обиралися кагалом. Заборонялося розглядати справи за їх відсутності, що було підставою до скасування рішення. Нормативно не регламентовано їх чисельність. Так, у судових документах за 1565 р. згадується 3 особи, 1642 – 6 осіб. З XVIII ст. до складу суду входить інстигатор.

Засідання цього суду відбулися в будинку при синагозі двічі на тиждень: понеділок і четвер. У понеділок суд розглядав спори жидів міста, у четвер – жидів передмістя. У разі відсутності судді, справу міг розглянути писар. Апеляція на його рішення подавалася до воєводи. Порядок подання апеляції залежав від ціни позову в цивільних справах, тяжкості злочину в кримінальних справах. Якщо спір був менше 1000 зл., чи когось засуджено за не тяжкий злочин апеляція подавалася до воєводи і розглядалася тоді коли воєвода приїде до Львова. Якщо спір перевищував 1000 зл., або справа стосувалася вчинення тяжкого злочину, апеляція розглядалася воєводою безпосередньо у місці його перебування на той час. Спори розглядалися за нормами жидівського права.

Як докази в справах приймалися присяга, документи, результати зовнішнього огляду, думки фахівців, показання свідків, особисті зізнання.

Порядок складання присяги регламентований привілеєм короля Сигізмунда Августа від 10.04.1553 року (м. Краків). Присяги були двох видів: менш важлива і більш важлива. Перша складалася у справах де спір не перевищував 50 гривень срібла, при вході до синагоги тримаючись рукою за клямку дверей, друга складалася в приміщенні синагоги на Торі (Декалог): «Десяти скрижалях Мойсеєвого закону». Присяга складалася в присутності возного, двох шляхтичів та обов’язкової участі контра сторони процесу. Оголошувалася польською мовою. Складалася з двох частин: 1) вказувалося на предмет спору; 2) на прокляття чи біблійні покарання які можуть наступити за неправду. Для прикладу: «Я, Х, присягаю перед Всемогутнім Паном Богом, який створив небо і землю…»; «Щоб ми перетворилися в камінь, як дружина Лота перетворилася у соляний стовп, щоб нас тяжка хвороба ніколи не полишала, щоб ми в очах усіх людей порозпухали. Щоб нас тяжка хвороба знищила, щоб ніколи не перейшли до Аврамового лона, щоб нас Пан Бог навічно зневажив і знищив, щоб наші душі з тілами чорти»

Суд воєводи міг застосовувати такі види юридичної відповідальності: грошові стягнення; позбавлення волі, честі, уряду; тілесні покарання; вигнання з міста;обмеження в певних правах, діях; публічне вибачення; куна.

Вибори кагалу громади, земського (землі).

Органи управління громад формувалися шляхом виборів. Відбувалися щороку в перший день вільного свята Песах.: членів кагалу, суддів, урядників кагалу, управителів синагоги, лікарень та збирачів податків.

Органи управління жидів поділялися на управління кагалу громади, землі.

Правом участі у виборах членів кагалу громади були наділені усі хто сплатив кагальний податок за попередній рік. Вибори проходили в приміщені синагоги у наступний спосіб: в три урни вкидали картки з прізвищами найбільш достойних зайняти посади. Учні витягували 5 карток з прізвищами осіб які мали обрати членів органів управління. Призначали 10 керівників (4 сеньйорів, 3 лавників, 3 кагальників), 12 суддів, 4 рахмістрів. Новообрані складали присягу після чого отримували усі кагальні книги (пінакси) та ключі від каси. Кожна громада мала свого рабина (More Cedek, Magid Meszarim).

До органів управління кагалу землі входили: 4 бурмістри (raszim), 4 лавники (towim=boni viri), ? рахмістри (gabbaim). Їх влада поширювалася на кагальні громади Львова та навколишні з інших міст кагальні громади.

Рабин землі був зверхником над усіма рабинами громад: здійснював над ними контроль, розглядав апеляції на їх рішення. Головними його завданнями були питання управління школами, захист релігії, організація і проведення виборів в кагалі. За свою службу отримували житло, щотижневу платню.

Очолював кагальний суд бурмістр кагальний. Розглядав усі спори між жидами. Вибори проходили у спосіб голосування в синагозі. Приступав до виконання обов’язків після складання присяги: "My... Żydowie lwowscy miejscy przysięgamy Panu Bogu Wszechmogącemu, iż jako jesteśmy na ten urząd starszemi z oznajmienia wszystkiego pospólstwa naszego żydowskiego przez Urodzonego Pana,.. sędziego nam przez Jaśnie wielmożnego Jego Mości Pana Wojewodę ruskiego Pana nam miłościwego danego, obrani, że mamy wiarę, cnotę, przystojność urzędu swego zachować: Naprzód Najjaśniejszemu Zygmuntowi Trzeciemu z łaski Bożej królowi polskiemu, także Rzeczypospolitej polskiej, a osobliwie Jego Mości Panu Wojewodzie Ziem Ruskich, także Panu Sędziemu, Panu Pisarzowi, wszystkiemu urzędowi naszemu Wojewodzkiemu, także też urzędowi nam należącemu, iż się tu na tym naszym urzędzie dobrze rządzić i sprawować będziemy, przestrzegając Rzeczypospolitej naszej Żydowskiej, sprawiedliwość z Żydów czyniąc, prawdę we wszem każdemu uznawając, nie dbając nic na powinowactwo, znajomość, zachowanie, albo też na dary albo przegróżki jakie, ale przy samej sprawiedliwości mocnie stojąc i ona tak ubogiemu jaki bogatemu, tak gościowi, jako i obecnie tu mieszkającemu czyniąc. Pożytku też Jego Mości Panu Wojewodzie, Panu Sędziemu i Panu Pisarzowi życzyć i onego przestrzegać będziemy, ani go też zakrywać mamy, póki na urzędzie tym będziemy. Co wszystko spełnić i wykonać obiecujemy i ślubujemy Panu Bogu Wszechmogącemu, który nas jeślibychmy się kiedy w urzędzie naszym nad przystojność naszą sprawowali i przysięgę tę naszą w czem gwałcili i onej nie trzymali i nie pełnili, niechaj trądem po karze, jako przez modlitwę Elizeuszową Naamana Syrusa opuścił, a Giezego się jął. Tak nas niechaj wspomoże imię Adonaj, i. j. Wszechmocność Boska i Dziesięcioro Boże Przykazanie. Amen'" .