2. Номенклатура і класифікація гормонів

Відомо десятки різних гормонів і гормоноїдів. Незважаючи на те що для більшості з них з’ясовано структуру і вивчено їх хімічну природу, але до цього часу не розроблено загальні принципи їх номенклатури. Враховуючи те, що назва гормонів, яка 5искантну5н на їх хімічній природі, здебільшого досить громіздка, найчастіше використовується робоча номенклатура. 5искантну5н вона на назві джерела виділення гормону – інсулін (від лат. instila – острів) або на його функції (вазопресин, окситоцин).

Класифікують гормони також за ознаками. Існує анатомічна класифікація за назвою залоз внутрішньої секреції, які продукують дані гормони. У зв’язку з цим розрізняють гормони гіпофізу, надниркових, статевих і щитовидних залоз та ін. Однак така класифікація не зовсім досконала, оскільки деякі гормони синтезуються не в тих залозах, які їх 5искантну5 (вазопресин і окситоцин синтезуються в гіпоталамусі і лише після цього потрапляють у нейрогіпофіз, звідки вони 5искантну5ни), крім того, частина гормонів синтезується в кількох залозах внутрішньої секреції (статеві гормони виділяються статевими і наднирковими залозами). Поширеною є класифікація гормонів за їх хімічною природою. Розрізняють кілька груп гормонів.

1. Гормони білкової природи:

а) гормони – прості білки (інсулін, пролактин, гормон росту);

б) гормони – складні білки-глікопротеїди (фолікулостимулюючий – тропін, лютеїнізуючий – лютропін, тиреотропний гормон – тиротропін).

2. Гормони 5искантну природи (глюкагон, кальцитонін, соматостатин, вазопресин, окситоцин, АКТГ).

3. Гормони – похідні амінокислот (адреналін, норадреналін, тироксин).

4. Гормони ліпоїдної природи:

а) гормони-стероїди (гормони кори надниркових залоз, статеві гормони);

б) простагландини (продукти перетворення деяких ненасичених жирних кислот).

3а характером дії гормони поділяють на пускові гормони і гормони виконавці. До пускових гормонів належать гормони гіпоталамусу та аденогіпофізу, які стимулюють діяльність відповідних залоз внутрішньої секреції. Ці гормони виявляють не безпосередній вплив на різні метаболічні процеси, а впливають через функцію відповідних залоз внутрішньої секреції, які перебувають під їх безпосереднім контролем.

3. Характеристика окремих гормонів

3.1. Гормони гіпоталамусу

Гіпоталамус – основний орган гормональної регуляції, місце безпосередньої взаємодії нервової і ендокринної систем. Розміщений він у ділянці проміжного мозку, яка одночасно є і нервовим центром і ендокринним органом. У певних ділянках гіпоталамусу здійснюється трансформація нервових імпульсів в ендокринний процес. Нейроендокринні центри гіпоталамусу безпосередньо зв’язані з різними ділянками мозку прямими і непрямими зв’язками, які здійснюються головним чином через ретикулярну формацію і сіру речовину середнього мозку. Разом з тим гіпоталамус безпосередньо зв’язаний з іншим важливим ендокринним органом – гіпофізом, який контролює діяльність багатьох ендокринних залоз. Гіпоталамус і гіпофіз утворюють єдиний структурно-функціональний комплекс, який відіграє важливу роль у регуляції багатьох метаболічних процесів організму.

Гістохімічна будова гіпоталамусу неоднорідна. В 6искантну6ни6ту6 ядрах переднього гіпоталамусу здійснюється синтез нейрогіпофізарних гормонів окситоцину і вазопресину, які транспортуються в нейрогіпофіз, де депонуються і використовуються в міру потреби.

У зоні дрібноклітинних ядер продукується група аденогіпофізарних рилізинг-факторів. Ці фактори відіграють провідну роль у регуляції функцій адено- і нейрогіпофізу. В ядрах гіпоталамусу синтезується 7 стимуляторів (ліберинів) і 3 інгібітори (статини) інкреції гіпофізарних гормонів. Деякі з цих факторів докладно вивчено, розшифрована їхня структура і здійснено синтез.

Тироліберин (стимулятор інкреції тиротропіну) є 6искантну6ни, що складається з залишків піроглутамінової кислоти, гістидину і проліну:

Вивчено також ліберин лактогенного гормону, який є олігопептидом, і ліберин соматотропного гормону, який має поліпептидну природу.

Виділено і вивчено також ряд статинів – соматостатин (інгібітор виділення соматотропного гормону), пролактостатин (інгібітор секреції пролактину) та ін. Характерною особливістю рилізинг-факторів є їхня висока специфічність відносно впливу на стимуляцію чи гальмування виділення в кров певного гормону.