Модерн як спосіб естетичного вдосконалювання дійсності.

«Модерн» (від франц. Moderne або лат. Modernus – новий, сучасний) – період у розвитку європейського мистецтва на рубежі XIX -XX ст.

Його головним змістом було прагнення художників протиставити свою творчість історизму і еклектизму мистецтва другої половини XIX ст. Звідси, власне, й народилася назва.

Рубіж XIX-XX ст. завершував цикл розвитку європейської культури, який почався ще в античності. Саме в цей час була зроблена спроба узагальнення естетичного досвіду людства, синтезу художніх традицій Заходу і Сходу, античності та середньовіччя, класицизму і романтизму в умовах культурного занепаду і навіть кризи всієї системи світоглядних, наукових, естетичних і етичних цінностей. Але завдяки мистецтву Модерну були створені передумови, які зумовили радикальні зміни у світовій художній культурі XX ст. За логікою розвитку художніх ідей його можна порівняти з Класицизмом, Бароко, Рококо. Саме наприкінці XIX в. узагальнювався досвід усього попереднього художнього розвитку.

Відомо, наприклад, прагнення російських художників до організації цілісного «художньо-романтичного» середовища.

Для «стилю модерн» головним принципом стала стилізація, підпорядкування всіх елементів композиції одному, формотворчому початку. Таким початком служити історичні та національні стилі, елементи народного і примітивного мистецтва (Абрамцево, Талашкино), природні форми (флореальний напрям), геометричний мотив («Віденські Майстерні» Й. Хоффманна), нові конструкції і властивості нових матеріалів: сталі, скла, бетону (конструктивний напрям). Декоративні рельєфи і розписи прикрашали стіни будівель, орнаменти – сталеві каркаси, залізні грати.

Таким чином, художники Модерну шукали цілісність, органічність, гармонію форми і простору, інтер'єру та екстер'єру (шедеври Ф. Шехтеля). Слідування «новому стилю» означало прагнення до створення «нового стилю життя» - художнього синтезу навколишнього середовища, простору і часу, в якому живе людина.

Модерністські стилі в мистецтві першої половини ХХ ст.

«Модерн» – сучасний, найновіший. Термін для позначення якісно нових явищ у літературному процесі (Франція, кін. XIX ст. – Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо). Зв'язок із занепадом і кризою суспільної думки й культури.

Зміни в світовідчутті суспільства. Розчарування в життєвій дійсності. Модернізм як соціальне бунтарство проти гноблення людини, жорстокостей дійсності та абсурдності світу.

Зміни в світобаченні художників. Розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Пошук нових художніх напрямів. Час випробувачів мистецтва.

Особливості модернізму. Теоретичність і постійне звернення до філософії (філософія життя, неокантіанство, феноменологія, інтуїтивізм, фрейдизм). Новий творчий метод як наслідок пошуку нових образотворчих форм. Елітарний характер. Заперечення псевдо цінностей масової культури (стандартів, норм, інстинктів). Постійний перегляд кордонів між «нормальним» і «ненормальним». Протиріччя між елітарним характером мистецтва та бажанням масового споживання. Ірраціональний характер мистецтва.

Модернізм як сукупність напрямків, що склалися в мистецтві першої половини XX ст. Часові межі: 1906 р. (виникнення фовізму) до кінця 60-х рр. (початок постмодернізму). Центри модернізму: Франція, Німеччина, Італія, Росія.

Фовізм. Паризький Осінній салон 1905 р. Лідери – Анрі Матісс та Андре Дерен. Особливості: разюче дикі мазки пензля, інтенсивні відкриті кольори, спрощення зображуваного предмету, зведення форми до простих контурів, відмова від світлотіньового моделювання і лінійної перспективи.

Експресіонізм. Початок у Німеччині. Економічний та соціально-політичний фон: потужний економічний розвиток Німеччини, її експансія в світ, зростання націоналізму, мілітаризму, демагогії в політиці, монетизації всіх сторін життя, занепад суспільної моралі. О'єднання «Міст» (Е. Гаккель, Е. А. Кірхнер, М. Пехштайн), «Синій вершник» (Ф. Марк, В. Кандинський, А. Макке). Прагнення звільнитися від «кошмару матерії», «відірватися від дійсності» і розкрити трансцендентну сутність речей.

Живопис як посередник між зоровим об’єктом та знаком. Особливості: нервова емоційність, трагічність світовідчуття. «Напружений, відкритий в екстазі рот» – найхарактерніший для експресіонізму образ (Едвард Мунк «Крик»).

Подібність художніх прийомів фовізму і експрессіонізму. Відмінність: позитивне ставлення до життя фовізму – похмуре, трагічне, містичне – в експрессіонізмі, біль і тривога за долю людини, що живе у ворожому світі. Життя з «серцем, намальованим на грудях».

Кубізм. Нововведення Жоржа Брака: зображення реальності як знака, знака як реальності (букви, цифри, музичні знаки, обривки слів, етикетки, вирізки з газет); пошуки нової фактури (змішування з фарбою піску, деревної і залізної тирси, вугілля, скла). Колаж.

П. Пікассо «Авіньйонські дівиці» (1907 р.) – «точка відліку» кубізму. Розвиток кубізму: П. Пікассо «Портрет А. Воллара», «Три жінки», «Гравець в карти, кубістичні колажі Жоржа Брака («Хвала І. С. Баху»), Л. Попова «Портрет філософа».

Футуризм (1909 – 1920 рр., Італія і Росія). Філіппо Марінетті та його Маніфест. Дж. Балла, У. Боччони, Л. Руссоло, Дж. Северіні.

Відмова від традиційної граматики, право поета на свою орфографію, словотворчість, швидкість, ритм. Оспівування технічного прогресу. «Нове мистецтво може бути тільки насильством, жорстокістю». Прославлення війни і революції як оновлення одряхлілого світу.

Динаміка замість статики (ритмічне повторення окремих фігур або їх частин – збільшення кількості рук, ніг у людини, що біжить, зображення миготіння певних фрагментів – «Автобус» Дж. Северіні). Принцип сімультанності. Фотоапарат і кінокамера замість недосконалості очей і живопису.

Дадаїзм – мистецтво хуліганів (1914 – 1924 pp., Швейцарія). Засновники – Трістан Тцара, автор назви Р. Гюльзенбек, Г. Баль, Г. Арп. Протест проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, моральних норм, всіляких принципів. «Мистецтво – це несерйозно», «дада нічого не означає». «Дадаїстські вірші можна творити будь-яким набором слів, вирізаних з газет і книг» (Трістан Тцара). Читання віршів, художні виставки під супровід «музики» (каструль, консервних банок, порожніх пляшок, свистків і дзвінків). Скандальні видовища, вечори «гімнастичної», «сатиричної», «хімічної» поезії, танці в мішках. Бунт і гра як самоціль.

Марсель Дюшан. «Фонтан» (1917) – маніфестація факту смерті мистецтва. «Реді-мейд» (англ. – «готовий виріб») – скребок для снігу, вішалка для капелюхів, велосипедне колесо. «Джоконда» як наруга над шедевром світового мистецтва.

Сюрреалізм як спосіб пізнання підсвідомого, надприродного. Ідея З. Фрейда про мистецтво як засіб сублімації (інструмент звільнення). Способи вивільнення підсвідомості. Андре Бретон і його «Маніфест сюрреалізму» (1924). «Диктування думки розуму поза всяких естетичних і моральних міркувань». Сюрреалізм як спосіб життя. С. Далі (1904-1988). «Сюрреалізм – це Я!» Ризиковані експерименти зі смислами і цінностями європейської традиції. Поєднання непоєднуваного. Ірраціоналізм і невловиме. «Незрима людина», «Освічені задоволення», «Незримі лев, кінь і спляча жінка», «Рука», «Палаючий жираф». Сальвадор Далі, Луїс Бунюель «Андалузький пес». Сімнадцять хвилин сюрреалістичних образів: глибокий зміст або його відсутність.

Безпредметність в абстракціонізмі Василя Кандинського (1910) – кульмінаційна точка модернізму.

Лучізм у російському авангардному мистецтві 1910-х років. М. Ларіонов, Н. Гончарова. Сприйняття не предмета, а суми променів від нього. «Лучистая» ковбаса. «Лучистая» скумбрія.

М. Ларіонов: «Вселеночка. Промениста композиція» (1912), «Променистий пейзаж» (1913).

Супрематізм Казіміра Малевича (1913) – домінування кольору над іншими властивостями живопису. «Предмети зникли, як дим». «Чорний квадрат» – це образ Ніщо в нескінченному Всесвіті. «Супрематичні три квадрата є встановленням певних світоглядів і світобудови чорний як знак економії, червоний як сигнал революції, і білий як чиста дія» (К. Малевич).

Поп-арт – «мистецтво, яке не знає, що воно мистецтво».

Хепенінг як ігрова імпровізація, яка дає вихід різноманітним підсвідомим спонуканням. Творчість у стилі хепенінг – це маніпулювання об'єктами і людьми в просторі.

Концептуалізм як інтерпретація об’єктів. Фотографії, тексти, цифри, графіки, предмети в незвичайному оточенні або в поєднанні з іншими предметами. Мінімальна роль художника-творця. Стирання межі між мистецтвом і реальністю.

Рок-культура як контркультура.

Рок-культура – це молодіжна субкультура, що виникла у Великобританії і ЗША в 60-х рр. XX в. навколо нового музичного стилю і виражає нонконформістський пафос. Своєму народженню вона зобов'язана рок-н-роллу, який з'явився в сер. 50-х рр. із комбінації елементів афроамериканських і «білих» жанрів. Сучасна рок-музика це не тільки музичний напрям, який вражає різноманіттям стилів і напрямків. Це не тільки спосіб самовираження і спілкування молоді. У процесі свого розвитку рок-культура з музичного напрямку трансформувалася в соціально-світоглядний феномен і багато в чому визначила розвиток культури другої половини XX ст. – поч. XXI ст.

Вона стала способом життя хіпі, панків, металістів та інших молодіжних субкультур, для кожної з яких характерна своя особлива мода, символіка, стиль поведінки і спілкування, образ мислення, своя мова і спосіб самовираження.

За формою трансляції рок-культура відноситься до масової культури. Вона немислима без електронних інформаційних систем. Однак рок-культура протистоїть масовій культурі, так як категорично відкидає її цінності. Тому рок-культуру називають «контркультурой». Вона пропонує свій шлях соціалізації індивіда в сучасному суспільстві, іноді й крайні форми. Досить згадати студентські бунти 60-х рр.

Незважаючи на зародження в рамках масової культури, рок-культура в своїх основних світоглядних позиціях протистоїть їй.

По-перше, рок-культура заперечує конформізм сучасного суспільства.

По-друге, вона заперечує ідеї тотального споживання.

По-третє, вона прагне до збереження індивідуального «Я» і свободи людини.

По-четверте, у своєму творчому розвитку вона звертається до містичної сутності творчості як такої, до витоків народної творчості й т. д.

Правда, у сфері виконавської діяльності такий вибір породжує певні складності і протиріччя між традиційними формами народної творчості та сучасними способами їх втілення. Але саме їх синтез дозволяє рок-культурі успішно розвиватися.

Незаперечне досягнення рок-культури – це безпрецедентне культурне пробудження кількох поколінь, спроба вирватися зі світу ілюзій, що нав'язуються масовою культурою, стійкий опір маніпулюванню індивідом в сучасному суспільстві.

Ось чому рок-культура до нині не має віку, кордонів і викликає особливий інтерес у молодого покоління. Не випадково «Роллінг стоунз» назвав її енергетичним центр нової культури та молодіжної революції.