Становлення авангардної художньої культури

Артур Шопенгауер «Світ як воля і уявлення» – концентрований виклад філософії песимізму. Суспільна апатія. Криза світовідчуття свідомості – джерело декадансу.

Декаданс (фр. – занепад). Термін для позначення кризових явищ у духовній культурі XIX – початку XX ст. Фаталізм і песимізм. Пафос пізнання. Зміна концептуальних картин світу попередніх епох на емпіричну реальність, яка дана у відчуттях. Підвищений попит на ідеї ірраціональної філософії.

Різкі соціальні контрасти. Самотність людини, бездушність, антагонізми дійсності. Розгубленість художників. Відмова від політичної та громадянської тематики як прояв і неодмінна умова свободи творчості.

Основні мотиви: небуття, смерть, заперечення духовних ідеалів і цінностей попередніх епох.

Символізм (Малларме, Верлен, Метерлінк. Скрябін, Врубель та ін.). «Квіти зла» Ш. Бодлера (1857) – майстерня передача настроїв втомленої пригніченості і душевного сум'яття. Символ як посередник між світом речей і світом ідей. Уява, а не наслідування природі. Уява як повторення акту божественного творіння світу. Мистецтво – ключ до таємниці ірреального світу.

Художній метод імпресіоністів ((К. Моне, Е. Мане, Е. Дега, О. Ренуар і ін.). Вираження не тільки того, що бачать, але і як бачать. Звернення до «зорової сутності» речей. Творчі експерименти з кольором і світлом, які роблять речі зримими, змінюють форму предметів, передають динаміку навколишнього світу.

Постімпресіонізм (П. Сезанн, В. Ван-Гог, П. Гоген, Ж. Сера, Тулуз-Лотрек). Пошук нових форм і прийомів у відображенні дегуманізації умов життя людей і дисонансів великого міста. Втеча художників від дійсності (в екзотичні країни або у власний внутрішній світ) – наслідок неможливості подолати соціальні конфлікти засобами живопису.

Мистецтво як інтуїтивне пізнання світу. Пошук таємного сенсу – основний мотив художнього процесу XX ст. Твір мистецтва – світоглядна метафора. Зміна естетичних орієнтирів.

Авангардність – специфічний стиль мислення. Перегляд традиційних та створення нових художніх систем. Традиція вичерпала себе; мистецтво має шукати іншу форму (Ортега-і-Гассет). Зміст творчості – повалення досягнень старих цивілізацій. Не зображення, а творіння. Неактуальність метода, стилю, жанру, «законів краси».

«Модерн» як універсальна ознака оновлення художнього світу.

Термін «модерн» слід відрізняти від загального сенсу слова «Модерний» (сучасний), а також терміна «модернізм», що означає все авангардистські, експериментальні течії в мистецтві XX в.

Вперше цей термін було вжито наприкінці V в. для того, щоб розмежувати християнське сьогодення і язичницьке римське минуле. «Модерність» – це «приналежність до сучасності».

Зміст цього поняття змінювався, але воно означало перехід від старого до нового. «Модерними» (новими) усвідомлювали себе і в період Каролінгського відродження в часи Карла Великого, і в епоху Відродження, з якою, можна сказати, починається Новий час, і в період Просвітництва. Його французькі ідеали асоціювалися з прогресом. Хвилясті лінії орнаментики Ар Нуво порівнювали з крито-мікенськім мистецтвом, «модерн» знаходили у етрусків, в італійському Маньєризме кінця XVI в., в стилі інтернаціональної чи «полум'яніючої готики».

Тобто, коли в Європі формувалася самосвідомість нової епохи на базі оновленого відношення до античності або середньовіччя, малася на увазі «модерність», тобто, сучасність.

З іншого боку, своє власне минуле модерн виявляє в традиційній культурі, в ідеалізованому образі Середньовіччя чи в протиставленні класичного та романтичного. Сучасним Модерним вважається те, що сприяє об'єктивному вираженню спонтанного поновлення актуальності духу часу. Головною ознакою таких творів є «нове», яке застаріває і знецінюється в результаті появи наступного стилю з ще «більшої новизною».

Таким чином, термін «Модерн» є універсальною ознакою оновлення світу взагалі і його художніх моделей.