13

Художня культура: зміст та структура.

Художня культура – спеціальна сфера культури з виробництва, збереження та поширення предметів і явищ, які мають естетичну цінність.

Змістом художньої культури є людина, що перетворює зовнішній світ і самого себе за законами краси.

Структуру художньої культури складають:

• мистецтво;

• традиційна культура;

• мода;

• дизайн;

• садово-паркова культура;

• палацово-паркова культура;

• сфера підготовки фахівців.

Мистецтво – є ядром художньої культури. Це спосіб образного осмислення художником зовнішнього світу і свого ставлення до нього.

Традиційна культура – система цінностей, усні традиції, вірування, звичаї, обряди та моральні норми конкретного етносу.

Мода – тимчасове панування певного способу життя людини в умовах конкретної культури. Вона визначає стиль одягу, ідеї, поведінку людини, етикет, особливості мистецтва, типу людської тілесності, кухні, розваг і т. д. Для моди характерний скороминучий характер (за винятком традиційної) мінливість і популярність.

Дизайн – це художнє конструювання предметів споживання, виробничого середовища та оформлення довкілля людини.

Садово-паркова культура – це художнє оформлення природного ландшафту з використанням спеціальних засобів і методик.

Основні типи парків:

• терасні (з розташуванням ділянок на різних рівнях, з драбинами і каскадами);

• регулярні «французькі» (з боскетами, алеями, партерами і водоймищами геометрично правильних форм);

• пейзажні «англійські» (мальовнича композиція зразок природного ландшафту - з галявинами);

• мініатюрні садки (у давньоримських перистилях, іспано-мавританських дворах;

• японські сади – символічні композиції з води, рослин і каміння).

Палацово-паркова культура – органічний синтез садово-паркового мистецтва, архітектури, який підпорядкований єдиному задуму монархічної або аристократичної заміської резиденції. Історично сформований комплекс палацових будівель і споруд, скульптури, садів і парків, штучних або природних водойм.

Сфера підготовки фахівців – середньо-спеціальні та вищі навчальні заклади, де готують фахівців для всіх сфер художньої культури.

Мистецтво та основні культи стародавнього Єгипту

Непорушність і незбагненність – основні принципи, що служили опорою верховної влади в Єгипті. Вони визначили обожнювання фараонів, який шанувався як син бога.

Для його прославлення створювалося єгипетське мистецтво. Воно мислилося не як джерело естетичної насолоди, а як затвердження у вражаючих уяву формах і образах самих цих ідей і влади фараону.

Ні в одній іншій цивілізації протест проти смерті не знайшов такого яскравого, конкретного і закінченого вираження, як у Єгипті.

Небачена могутність має бути вічною. Так народилося віровчення, згідно з яким померлого чекає воскресіння. Будинком для нього служила піраміда. Але щоб забезпечити померлому вічне життя, потрібно зберегти його тіло і забезпечити в «будинку вічності» всім, що у нього було за життя.

Так виникла необхідність бальзамування тіла. Якщо муміфікація виявиться недосконалою, треба створити імітацію тіла померлого як вмістилища душ – його статую. Тому в стародавньому Єгипті скульптор називався «Санха», що означає «творить життя». Відтворюючи образ померлого, він ніби відтворював саме життя. Творчий процес, який тепер називається мистецтвом, наділявся великою магічною силою. Бажання побороти смерть породило заупокійний культ, який, у свою чергу, визначив характер всіх видів мистецтва стародавнього Єгипту.

Будувалися надійні поховання (піраміди, скельні храми, недоступні склепи), які забезпечувалися «всім необхідним» для померлого, розписувалися фресками, оформлялися рельєфом і письмовими коментарями. Тобто, всі мистецтва і прикладні ремесла були підпорядковані архітектурі й культу загробного світу.

Таким чином, заупокійний культ нерозривно пов'язаний з культом обожненого царя. Цей синтез визначав завдання давньоєгипетського мистецтва. Протягом тисячоліть воно майже не змінювалося, залишаючись настільки ж непорушним і незбагненним, як і ідеї, які воно виражало.

Заупокійний культ в стародавньому Єгипті не був культом смерті. Швидше він був запереченням торжества смерті, бажанням продовжити життя. Тому мистецтво заупокійного культу не було похмурим мистецтвом. Все в усипальниці, в її розписах і статуях, у всіх предметах розкоші, якими її наповнювали для «задоволення» померлого, мало висловлювати красу життя так, як її ідеально малювала собі уява давньоєгипетського художника.

Мистецтво Стародавнього царства затвердило чільну роль зодчества. Художній ансамбль, в якому інші мистецтва підпорядковані архітектурі, досяг в цю епоху величі, яке визначило і надалі основні риси всього єгипетського мистецтва.