42. Зайнятість як економічна проблема.

Стан економіки залежить від того, наскільки ефектив­но використовуються ресурси. Оскільки основним ресур­сом економіки є робоча сила, підтримання зайнятості, тобто забезпечення працездатного Населення робочими місцями, є найважливішим завданням держави.  Зайнятість – це економічна категорія, яка виражає сукупність економічних, правових, соціальних відносин, пов'язаних з забезпеченням працездатного населення ро­бочими місцями та одержанням за свою працю за­робітної плати (доходу).  Зайнятість, як економічна проблема, показує спів­відношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використан­ня трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.  Рівень безробіття – це статистичний показник частки тих, хто не має роботи, в загальній кількості тих, хто хоче працювати. Інформацію про рівень зайнятості одержу­ють за розрахунком соціологічних досліджень, в результаті яких кожну групу людей відносять до однієї з трьох категорій: 1) зайняті (ті, хто працює) (L), 2) безробітні, що активно шукають роботу (Р), 3) ті, хто добровільно не працює (хто добровільно не працює, до категорії безро­бітних не належать).  Таким чином, загальний рівень трудових ресурсів R складається з тих, хто працює, і безробітних:  R = L + F  Рівень фактичного безробіття V обчислюється як ча­стка від ділення кількості офіційно зареєстрованих без­робітних F на загальне число людей R, що можуть і бажа­ють працювати: 

43. Система соціального захисту в умовах ринку.

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно розподіляти доход, має давню історію. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не стимулює зростання виробництва та призводить до кризи економіки. Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, а на користь нерівності доходів – збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо. Витрати на соціальний захист населення залежать від можливостей економіки. У країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, об'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувачі соціальних виплат. Сучасна система соціального захисту населення у країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи: сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення; традиційну форму державної, соціальної допомоги та соціальне страхування. Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо). Мінімальний рівень цих гарантій є рухомим залежно від конкретно-історичних умов, а також можливостей суспільства. Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподаткування і бюджетного фінансування соціальних витрат. До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення. Ця форма соціального захисту також характеризується універсальністю надання соціальних благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та ін.) та забезпеченням за рахунок податково-бюджетної системи держави. Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності.

44. Сукупний попит, його складові. Крива сукупного попиту. Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).  Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:  ВНП = (АД) = С + І + G + Xn  де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;  I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;  G – попит держави на товари та послуги;  Хп – попит закордону.  При цьому, якщо на мікрорівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним. 

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає   

Крива сукупного попиту (АД):  Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва;  Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.  Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.