4.​ Система формування фінансової політики підприємства за напрямами фінансової діяльності. Розкрити сутність управління інвестиціями. Проблеми сьогодення та пропозиції по їх подоланню.

Найчастіше під державним фінансовим менеджментом розуміють процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів державних підприємств та оптимізації обороту його грошових коштів.

Він ґрунтується на визначенні та реалізації фінансової політики державних підприємств та інших суб’єктів господарювання.

Основною умовою її виконання є розробка фінансової стратегії діяльності підприємства. Під поняттям фінансової стратегії розуміють формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення. До основних етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства належать: визначення загального періоду формування фінансовоїстратегії; дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку; формування стратегічних цілей фінансової діяльності; конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації; розробка фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей етап формування фінансової стратегії найвідповідальніший. Метою фіансової стратегії є високі темпи економічного розвитку і конкурентоспроможність. Отже : нагромадження капіталу, достатнього для розширеного відтворення.

Фінансова тактика діяльності підприємства - конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підпримство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики — вибір оптимального рішення і привабливих у конкретній ситуації інструментів фінансового управління. Тактичними є такі цілі:

• забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок доходів;

• регулювання поточних виплат підприємства;

• ефективне використання наявних фінансових ресурсів;

• оптимізація рух грошових потоків;

• забезпечення ліквідності балансу;

• підвищення ділової активності;

• зміцнення фінансової стійкості;

• підвищення платоспроможності.

5.​ Інвестиційна діяльність депозитних та недепозитних інститутів на фінансовому ринку. Оцінка сучасного стану та напрями вдосконалення.

За участю в депозитній діяльності фінансові інститути поділяють на дві основні категорії: депозитні і недепозитні [

До депозитних інститутів належать комерційні банки, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки тощо.

До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди та страхові компанії.

Розглянемо напрями вдосконалення інвестиційної діяльності страхових компаній.

Страхові компанії виступають у двох якостях. З одного боку в процесі здійснення своєї основної (операційної) діяльності вони страхують економічні інтереси суб’єктів господарювання від ймовірних ризиків і цим самим стимулюють інвестиційну активність, з іншого – виступають безпосередніми інвесторами.

Не можна реалізувати інвестиційну функцію страхування без попереднього накопичення грошових фондів. І навпаки, ефективне розміщення страхових резервів і власних коштів страхової компанії – це засіб досягнення фінансової стійкості. Існує тісний взаємозв’язок між зазначиними видами діяльності.

Для вдосконалення існуючої системи інвестиційної діяльності страхових компаній необхідно:

• наявність у структурі страхової компанії власного інвестиційного департаменту із залученням висококваліфікованих менеджерів. За необхідності можливе також створення дочірніх інвестиційних компаній або компаній, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів й управляють активами. - передача активів. Довірче управління є доцільним для середніх та малих страхових компаній, які за невелику (порівняно з витратами на самостійне управління) плату отримують професійні послуги, можуть підвищити дохідність та диверсифікованість інвестиційного портфелю.

6. Характеристика видів прямих учасників фінансових операцій залежно від специфіки ринку позикових капіталів та ринку цінних паперів. Які проблеми необхідно здолати на шляху покращення їх функціонування?

Одними з видів прямих учасників фінансових операцій на ринку цінних паперів є емітенти і інвестори

Провідними напрямами для покращєння їх функціонування є: встановлення органами виконавчої влади жорсткого контролю за дотриманням норм чинного законодавства емітентами та професійними учасниками фондового ринку; передбачення в межах чинного законодавства механізмів захисту прав інвесторів під час здійснення санації, банкрутства, реорганізації або ліквідації емітентів; забезпечення інформаційної прозорості фондового ринку, вдосконалення системи надання інформації з метою отримання наявними й потенційними інвесторами надійної інформації про об’єкти інвестування та вартість цінних паперів для ефективного розподілу капіталу;

приведення українського законодавства щодо інвестиційної діяльності у відповідність із законодавствами країн ЄС;

7. Доходи домогосподарств від підприємницької діяльності; проценти і дивіденди; доходи від продажу цінних паперів, нерухомості, особистого та домашнього майна; доходи від продажу продукції підсобного господарства; грошові у вигляді заробітної плати. Які з вище перелічених видів доходів домогоподарства мають бути пріоритетними, на вашу думку.

Якщо б я розподілила доходи домогосподарств від підприємницької діяльності по рівню пріоритетності, тоді б на переше місце б вийшла заробітна плата, на друге проценти і девіденти , далі доходи від продажу продукції підсобного господарства і на кінець доходи від продажу цінних паперів, нерухомості.

Особливу увагу слід приділити процентам і девідентам.

Відсотки – це вид доходу, який отримують кредитори або інвестори від розміщення (інвестування) своїх грошових коштів.

Існування в ринковій економіці різних форм власності, змога самостійно приймати рішення щодо свого функціонування та наявність у володінні домогосподарства різних факторів виробництва виступають своєрідними передумовами для можливості здійснення домогосподарством самостійної підприємницької діяльності. В цьому випадку домогосподарство виступає не лише постачальником ресурсів, а й одночасно є їх покупцем. Від так, змінюється статус –з найманого працівника індивід перетворюється на само зайнятого.

Отже, прибуток, який отримує таке домогосподарство, є нічим іншим як поєднанням заробітної плати, відсотків за користування грошовими коштами, платнею за використання майна домогосподарства тощо