30. Інституції єс та їх роль у формуванні єдиної фінансової політики.
Інституції Європейського Союзу утворювалися й удосконалювалися з перспективою дедалі тіснішого об'єднання країн Європи та проведення ними єдиної інтеграційної політики.
Інституційна структура Європейського Союзу побудована за схемою, яка суттєво відрізняється від схем державного управління. Розглянемо детальніше роль та функціональне призначення основних інституцій ЄС (рис. 19.4), які мають безпосередню причетність до формування єдиної фінансової політики Союзу.
Рис. 19.4. Структура інституційної системи ЄС
Європейська Рада — керівний політичний орган, що заснований 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників. На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку (цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в ЄС, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця ж країна).
Рішення Європейської Ради не мають обов'язкового характеру, але дають потужні політичні імпульси та накреслюють магістральні напрями подальшого розвитку ЄС. Маастрихтська угода 1992 р. наголошує на провідній ролі Європейської Ради як органу, який має забезпечити Союз необхідним імпульсом для його розвитку і визначити загальнополітичні керівні принципи цього. Згідно зі ст. 13 Договору про ЄС Європейська Рада визначає принципи й загальні напрями спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема й питання захисту, які держави-члени мають виконувати на основі втілення рішень Ради в життя. Європейська Рада має право обмежувати коло питань у сфері зовнішньої й безпекової політики, а також залучається до узгодження економічної політики держав-членів.
Порядок денний кожного засідання Європейської Ради відображає діапазон найважливіших щоденних проблем, з якими зіткнувся ЄС. Можна стверджувати, що Європейська Рада переймається внутрішніми й зовнішніми аспектами економічного та політичного характеру європейської інтеграції. Разом з тим, Європейська Рада відіграє роль "вдосконалювача" економічної й соціальної інтеграції. Наприклад, висновки держави-члена, що головувала, з нагоди прийняття Амстердамської угоди зачепили такі загальноекономічні проблеми:
1) розширення Співтовариства відповідно до історичного рішення, прийнятого в 2000 р. з огляду на політику Союзу, враховуючи сільськогосподарську та структурну політику, а також майбутній фінансовий потенціал через розширення;
2) прийняття резолюції стосовно Економічного та валютного союзу, зокрема й зобов'язання держав-членів, Комісії та Ради щодо імплементації пакту про стабільність і зростання, засвідчуючи цим самим спільний намір зберігати питання зайнятості найголовнішими в порядку денному політики Союзу; рішення Ради про забезпечення бюджетної дисципліни держав-членів, рішення Європейської Ради, що підтверджують принципи нового механізму оцінювання, які становлять юридичну структуру для євро.
Європейська Рада тісно співпрацює з Європейським Парламентом. Зокрема, після кожного засідання Європейська Рада надає Європейському Парламенту звіт своїх слухань і щорічний письмовий звіт про досягнутий Союзом прогрес. У такий спосіб із залученням Європейського Парламенту до систематичного огляду справ Союзу створено додатковий демократичний елемент дебатів стосовно майбутнього європейської інтеграції.
Рада ЄС (Європейська Рада міністрів) — переважно політичний орган ухвалення рішень у ЄС, що затверджує або коригує пропозиції Європейської Комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. Рада ЄС характеризується двома основними ознаками: 1) її засідання відбуваються не на постійній основі; 2) склад Ради та її назва змінюються залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів держав-членів
1. Фінансова діяльність підприємців - фізичних осіб. Особливості їх оподаткування. Проблеми, що існують наразі та ваше бачення їх подолання. Основні засади. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.
Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.
Діяльність, у т.ч. фінансова, підприємців-фізичних осіб регламентується наступними нормативно-правовими актами: ЗУ ｫПро підприємництвоｻ, Господарським кодексом України, Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Фінансування. Власний капітал підприємця фіз. особи формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення. Тобто, ресурсами для формування фінансових фондів фізичної особи підприємця є власні заощадження та залучені активи кредити, оренда, благодійні внески і т.д.
Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:
Загальна система оподаткування
Спрощена система оподаткування
За загальною (традиційною) системою оподатковується дохід, отриманий фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності.
Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою 15%.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Крім сплати прибуткового податку, підприємець має потурбуватися про ряд інших платежів. Тек, залежно від виду діяльності СПД зобов’язаний сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, а саме таких:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
Крім визначених обмежень, законодавством також встановлений перелік товарів, вітчизняного та закордонного виробника, торгівлю якими дозволяє придбаний торговий патент.
Ставка збору встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року.
Як суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа має сплачувати акцизний податок, загальнодержавні та місцеві збори, платежі, виступати у ролі податкового агента зі сплати ПДФО найманих працівників.
За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати, пов’язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий
2. Характеристика ланок фінансового ринку (РЦП, кредитний ринок, валютний ринок, ринок фінансових послуг, ринок дорогоцінних металів) та їх взаємозв’язок з іншими ланками фінансової системи України. Пропозиції щодо вдосконалення існуючого стану. 1.Економічна сутність фінансово ринку та його структура.
В умовах ринкової економіки постійно відбуваються процеси акумуляції тимчасово вільних коштів різних суб'єктів ринку, їх подальший розподіл, перерозподіл та спрямування у вигляді позикового та інвестиційного капіталів у різні сфери економіки з метою її розвитку. Ці процеси здійснюються на фінансовому ринку, де відбувається рух грошей як капіталу.
Фінансовий ринок — особлива сфера фінансової системи, складова її інфраструктури, де здійснюється рух тимчасово вільного капіталу, формуються і функціонують обмінно-пере-розподільні відносини, пов'язані з процесами купівлі-продажу вільних фінансових ресурсів, їх трансформація в позиковий та інвестиційний капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту та пропозиції, формується ціна на різноманітні фінансові інструменти.
Фінансовий ринок — це складова ринку ресурсів.
Головною передумовою існування фінансового ринку є не збігання потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб.
В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб'єктами якого є домашні господарства, підприємства, держава і різні фінансові інститути — фінансові посередники.
У процесі господарювання в одних суб'єктів виникає потреба в додаткових коштах з метою розширення діяльності, а в інших — нагромаджуються заощадження.
Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям і покупцям особливого товару — фінансових активів, він займає важливе місце на ринку ресурсів, адже сприяє обміну грошей майбутніх на гроші нинішні.
Економічна роль фінансового ринку полягає в його здатності об'єднати дрібні, розрізнені грошові кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дає змогу впливати на концентрацію та централізацію виробництва і капіталу, забезпечити рух фінансових потоків, перехід вільних фінансових активів (заощаджень) в інвестиції.
2. Структура фінансового ринку. Єдиного методу структуризації фінансового ринку немає. У практиці розвинутих країн оптимальна структура ринку фінансових послуг визначається двома головними ознаками: часовою й інституційною.
Відповідно до часової ознаки, тобто терміну дії фінансових інструментів, фінансовий ринок поділяється на:
грошовий ринок — це ринок короткотермінових депозитно-кредитних операцій, фінансових інструментів (з терміном обігу від одного дня до одного року), що обслуговують рух оборотного капіталу підприємств та організацій, короткострокових ресурсів банків, небанківських установ, держави та населення. До грошового ринку входять: обліковий ринок, міжбанківський ринок, валютний ринок, ринок короткострокових кредитно-депозитних операцій (з терміном до одного року);
ринок капіталів — ринок середньо- та довгострокових капіталів (з терміном дії понад один рік), що представляють інвестиційний чинник у розвитку економіки. У ньому розрізняють ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.
Структура ринку фінансових послуг в інституційному розумінні складається із таких секторів:
сфери дії фінансових посередників (фінансових інститутів — банківських і небанківських фінансово-кредитних установ), що належать до "каналів" непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичальників на фінансовому ринку;
ринку цінних паперів, що входить до складу "каналів" безпосереднього фінансування і, в свою чергу, поділяється на первинний (нові емісії цінних паперів) і вторинний ринки (де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів), в якому розрізняють біржовий (фондові біржі) та позабіржовий ("вуличний") ринки цінних паперів.
3. Класифікація суб’єктів господарювання. Основи організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств) реального сектору економіки. Що, на вашу думку, необхідно реформувати і як? Узагальнюючою характеристикою інституційної (господарської) одиниці є поняття суб’єкта господарювання.
Суб’єктом господарювання (СГ) є організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, підприємств, організацій (включаючи державні інституції), які відповідають вимогам економічної системи.
До СГ відносять юридичних та фізичних осіб, що :
займаються виробництвом, реалізацією, придбанням товарів та іншою господарською діяльністю;
здійснюють контроль над суб’єктами.
До СГ також відносять органи державної влади тощо.
Ознаки СГ :
господарська компетенція — сукупність господарських прав та обов’язків;
майнова незалежність та відповідальність по зобов’язанням у межах належного їм майна. СГ залежно від інституту засновників та обраної організаційно-правової форми мають різний ступінь майнової відповідальності.
Так :
а) приватні підприємства та підприємці — повна необмежена майнова відповідальність;
б) державні комерційні підприємства та господарські товариства — повна майнова відповідальність ;
в) казенні підприємства, ТОВ,ТДВ — обмежена майнова відповідальність;
г) державні (комунальні) організації — майнова відповідальність у межах грошових коштів без перекладання на рухоме і нерухоме майно її засновників (органи виконавчої влади та місцевогосамоврядування);
д) об’єднання громадян та інші громадські організації — повна майнова відповідальність без перекладання на засновників чи членів організації.
мета залежить від функціональної ролі СГ в економічній системі. Так :
а) суб’єкти підприємницької діяльності, підприємці — прибутковість, капіталізація;
б) установи, створені органами влади, громадські некомерційні організації — соціально важлива діяльність, отримання вигоди;
організаційно-правова форма та юридичний статус.
Так :
а) СГ, метою яких є отримання пибутку, а також некомерційні організації - набувають статусу юридичної особи;
б) СГ, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів (об’єднання підприємств), промислово-фінансові групи, пайові інвестиційні фонди (ПІФ), страхові пули, технологічні парки тощо — не набувають статусу юридичної особи;
в) Мають особливий статус - індивідуальні підприємці (організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, об’єднаних у сім’ю, яка відповідає вимогам економічної системи і носить всі ознаки СГ).
Отже, з урахуванням ознак, до СГ належать :
суб’єкти підприємницької діяльності (СПД) реального сектору економіки;
фінансові установи;
державні установи й організації;
некомерційні організації;
підприємці.