13 Середньовіна парадигма західноєвропейської філософії. Християнська апологетика і патристика. Вчення Августина про природу і людину.

Починається середньовічна філософія періодом так званої "апологетика” (від грец. "апологія” - захист), представники якої виступали з обґрунтуванням і захистом християнства проти античної філософії. Представлений такими мислителями як Філон Александрійський,Климент Алекс, Мінуцій Фелікс, Квінт Тертуліан, Лактанций. Період апологетики отримав таку назву через те, що його представники писали так звані апології (д.-грецьк. – захист), в яких намагались захистити християнство в очах правителів та громадськості того часу. При цьому вони ставили та вирішували цілу низку питань світоглядного характеру (такі як розуміння сутності Бога, х-ру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання. Від самого початку апологетика розділилася на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний. *Прихильники позитивного ставлення - Юс тин Мученик ,Афінагор ,Климент Олександрійський ,Оріген .- вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягти її, бо вона ще не виявила себе в особі Христа..**Прихильники негативного ставлення до античної філософії - найвидатнішим їх представником був Квінт Тертулліан - не лише засуджували античну філософію, а й вважали, що греко-римська культура взагалі зіпсувала й спотворила людину, вибудувала у свідомості цілий ряд штучних цінностей. Завдання апологетики – обґрунтування християнського світогляду, захист від нападів та спотворень. Тобто це є протиставлення християнського світогляду світоглядам, які заперечують християнство. "патристика”,-Перший етап середньовічної християнської філософії; ІІ–VIII ст.). Є етапом систематизації та впорядкування Християнського віровчення. Напрям, заснований так званими отцями церкви. (представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин Аврелій )захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади.Для патристики був характерним поділ на східну (грецькомовну) та західну (латиномовну). Августин Блаженний хвилювався за долю людства і кожної людини зокрема. Він стверджує: Бог – найвище буття, нематеріальна форма найвищого блага. На відміну від Бога, світ, природа не має постійності і самостійності, оскільки є похідним від Творця. Все, що ми зустрічаємо у цьому світі, має перехідний характер, змінюється, минає. Індивідуальна духовна неповторність кожної людини має свій початок, однак не має кінця, будучи безсмертною. Августин визначає душу, як розумну субстанцію, призначення котрої управляти тілом. Сутність людини визначається саме в її душі, а не в тілі, тому в людині слід розрізняти зовнішню та внутрішню. Душа склад. з єдності памяті волі та розуму. Основою духовного життя він вважає радше волю, ніж розум, оскільки без внутрішнього зосередження не може відбутись жодний духовний акт.