5.Виникнення і основні риси філософії Стародавньої Індії. Ортодоксальні та неортодоксальні системи староіндійської філософії.

Стародавньоіндійська філософія формувалася у період переходу від родового суспільства до суспільства з державною будовою (VIII — VI ст. до н. е.). Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою (1500 р. до н.е.). У них у міфологічній і релігійній формі сконцентровано всі існуючі на той час знання, що характерні для цього періоду історії Індії.Скл з 4 розділів: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарведа.

Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться мета і послідовність жертвоприношень, а також правильність їх виконання.Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігіозно-філософського плану, засадові ідеї давньоіндійської філософії, що згодом розроблялися філософськими школами або окремими філософськими течіями (даршанами).

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою ортодоксальних шкіл(школи астиків):санкх’я, н’яя, йога, міманса, веданта, вайшешика.Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного.Санкх’я – вони вважають що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші та пракріті.Міманса –рішуче заперечує ідею нереальності, ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Н’яя – вершина староіндійської логіки та теорії пізнання.Вайшешика-одна з ортодоксальних даршан, згідно з якою весь світ складається з субстанцій, якостей, дій, все загальності, особливості, присутності та небуття. Розум і душа-вічні субстанції. Веданта-результат усе, що існує в світі, - це Бог

Настіка (неортодоксальні )школи, що не визнають Вед: локаята, чарвака, аджівіка, джайнізм і буддизм. Буддизм Оригінальна назва: Дгарма або Буддга-дгарма.Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах :1)життя неминуче пов'язане зі стражданнями -2)причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод 3)щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття 4)і досягти повного заспокоєння — Ніббани. Джайні́зм. Принцип досконалого погляду,знання,поведінки,що передбачає :не завдавати шкоди всьому живому,не брати чужого..Чарвака В світі все складається з 4 перших елементів,ніщо безслідно не зникає і не виникає,людина-сукупність 4 елементів.

6. Філософія Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину та її виховання. Даосизм про начала буття та ідеал мудрості.

Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст.. до н.е. Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» — гуманність.

«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Яао-цзи (VI—V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого.Життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону „дао”. Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.

Отже, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.

7. Антична філософія. Її джерела,особливості та основні школи.

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е.

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.Третій період (кін. IV ст. до н.е. —УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Особливий інтерес в- філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

Школи:Найдавніша з відомих нам філософських шкіл-мілетська- виникла в м. Мілет, розташованому в Іонії (Мала Азія). Засновником її вважається Фалес.Він стверджував, що першоосновою світу є вода, з якої все виникає і в яку все перетворюється. Учень Фалеса Анаксімандр піднявся до думки про абстрактний характер першооснови. За принцип всіх принципів, початок всіх початків він прийняв "апейрон", тобто безмежне..Анаксімен бачив основу світу в повітрі.

Піфагор початок всього сущого, причину, що визначає його розмаїття, вбачав у числі – "Все є число". Світ, вважав мислитель, побудований на основі числових пропорцій і є гармонійним. Піфагор розвинув принципи раціонального типу мислення; запровадив сам термін „філософія” – любов до мудрості.В ідеї матеріальної першооснови внутрішньо закладена діалектика. Найяскравіше діалектичні тенденції в ранній грецькій філософії проявились у вченні Геракліта Ефеського (544-470 рр. до н.е.). Першоосновою світу він вважав вогонь.

Пізніше, наприкінці УІ- початку У ст.до н.е. одним з впливових центрів філософії стає м. Елея. філософи елейської школи - Парменід, Зенон, Ксенофан, на противагу діалектичним поглядам Геракліта і мілетської школи висунули вчення про незмінну сутність буття, ілюзорність змін, відносність руху. Парменід уперше запропонував поняття буття як єдність, цілісність сущого. Зенон вперше поставив питання про проблеми безперервності і безкінечності.

Проти ідей елеатів пізніше виступив Демокріт. За першооснову Демокріт прийняв "атом". Під атомом філософ розумів матеріальну першооснову і в той самий час сутність речей.