38. Соціально-філософські погляди в. Липинського та д. Донцова.

В. Липинський вважав, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує націю від економічного розпаду та кривавої анархії. Лейтмотивом творчості В. Липинського є слова: "Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути". У націотворчому процесі В. Липинський відводить особливу роль “провідній верстві”, “панству”, “національній аристократії”, “еліті” без огляду на її походження. Вона мислиться як основа, організатор, правитель і керманич нації. Прикметами національної аристократи постають матеріальна сила, моральний авторитет і воля до влади та консерватизм. Нація у В. Липинського виступає як політична спільність, що включає в себе усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. В. Липинський вважав, що тільки демократія може стати твердою опорою державності.

Філософським фундаментом поглядів Д. Донцова був ідеалізм з його приматом духовного над матеріальним. Відповідно до своєї філософської позиції мету існування нації він убачав не в матеріальних, а в духовних благах. Ідея добробуту й матеріального блага приноситься ним у жертву ідеї честі та слави, благополуччя одиниці - величі нації в цілому, тому що тільки в межах національного організму існують і творяться духовні цінності. Націю Д. Донцов розумів як об'єднання мільйонів воль довкола спільного ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вона дістала в спадщину від батьків і яку хоче залишити своїм дітям. Боротьба за формування нації і державну незалежність повинна грунтуватися на романтизмі, фанатизмі та

аморальності. Маси не можуть творити державу, оскільки їх покликанням є фізична праця, і вони прив'язані до землі як до засобу виробництва.

39. Філософський сенс проблеми буття.

Буття – це світ ідей, що є справжнім, незмінним та існуючим вічно. Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв'язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються з усім тим, що є, існує у світі. У категорії «буття» здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна Цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними. Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир. Отже, фундаментальне значення проблеми буття для філософії виявляється у тому, що: • ця проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та узагальненого (сутнісного) розгляду будь-яких явищ реальності; • від розв'язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики; • постаючи гранично можливим орієнтиром для людського самоздійснення та філософствування, проблема буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей; • проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.