34. Особливості українського романтизму. Проблема людини і нації у творчості діячів Кирило-Мефодіївського товариства (Костомаров,Куліш,Шевченко).

У першій половині XIX ст в суспільно-політичному житті України відбувся перехід від доби Просвітництва до романтизму. Останній поступово перетворився на провідний напрям духовного життя. Романтизм — художній метод у літературі й мистецтві, що в 20-30-х рр XIX ст прийшов на зміну класицизму Для нього характерне протиставлення реальній дійсності картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю. Як літературний напрям, він утвердився в європейських літературах, охопив різні галузі культури. Проблеми романтизму стають для культурних діячів України співзвучними з прагненням до національного відродження України. Романтичне світорозуміння поєднане з національною ідеєю — характерною рисою діяльності і творчості діячів Кирило-Мифодіївського товариства — М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка. Провідні соціально-політичні ідеї романтизму — ідея нації, ідея історизму. Вони знаходять в Україні благодатний грунт для формування в суспільстві національної ідеї. Від доби романтизму розвиток як культури, так і філософської думки йде, органічно переплітаючись з пробудженням національної самосвідомості і намаганнями, українців національне і політичне самовизначатися Соціальна несправедливість у формі кріпацтва, імперський утиск народів будили потребу перебудови соціального і політичного життя. Її виразниками виступали М. Костомаров, П Куліш, Т. Шевченко, М. Гоголь та інші представники українського романтизму. Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

35. Академічна філософія в Україні кінця хіх – початку хх ст. Філософія серця Юркевича

Для мислителів цього періоду характерне глибоке розуміння проблем філософії, соціології, історичного процесу, соціально-політичної і національної проблематики. Після Г.Сковороди провісником філософії українського духу був Т.Г.Шевченко. Т.Шевченко – поет-пророк. Він вірив у те, що представники науки і техніки допоможуть трудящій людині, що їхні відкриття служитимуть трудовому народу. Майбутня Україна повинна стати світом, звільненим від зла.

М.Костомаров. Особливе значення при вивченні його соціально-філософських поглядів має праця "Книги буття українського народу”, у яких висвітлюється трагічна історія українського народу і виголошується впевненість, що він обов’язково відродиться як самобутній культурний етнос. Одним із визначних українських філософів ХІХ століття був П.Юркевич – ґрунтовний розробник самобутньої концепції "філософії серця”.П.Юркевич був переконаний, що в серці людини – найглибша основа і духовно-етичне джерело людського існування. Філософ підкреслює, що розум лише вершина, а не коріння духовного життя людини. Знання ми отримуємо в результаті духовної діяльності; лише тоді, коли воно проникло в серце, знання може бути засвоєним. Будучи релігійним філософом, П.Юркевич не визнавав існування матеріального начала незалежно від духу. "Матеріальне начало” є лише таким, коли воно розглядається у взаємодії з духом.