108. Основні концепції цивілізаційного процесу. Вчення м.Данилевського о. Шпенглера, а.Тойнбі про цивілізації. Нелінійне розуміння цивілізацій.

У цілому сформувались дві основні концепції цивілізаційного підходу до аналізу суспільно-історичного процесу: культурно-матеріалістичний та культурно-історичний. Перший використовувався на початку XX ст. у Франції (М.Блох, Л.Февр). Культурно-матеріалістична концепція ґрунтується на чотирьох блокових підсистемах, сукупність яких утворює цілісну цивілізаційно-історичну систему: економічній, соціальній, політичній, культурно-психологічній.

Культурно-історична школа провідну роль відводить духовному чиннику. Геніальним предтечею цієї школи був арабський вчений Ібн Халдун. Надалі ці ідеї розвивала плеяда видатних дослідників: Дж.Віко, М.Данилевський та ряд сучасників – О.Шпенглер, М. Бердяєв, П. Сорокін, А. Тойнбі, Н. Еліас, С. Айзенштадт та інші.

Основне поняття теорії М.Я.Данілевського – «культурно-історичний тип». Вона характеризує багатоманіття та специфіку культур різних історичних епох та народів. Дослідник вирізняв одинадцять таких типів. Кожна культура проходить відповідний цикл розвитку – народжується, розвивається, досягаючи максимального розквіту, та гине. Підстави культурної типології М.Я.Данілевський вбачав в напрямах культурної діяльності людей. Серед них важливими визначав релігійну, культурну – естетичну, наукову, технічну тощо, політичну, суспільно-економічну. Відповідно дослідник виокремлює чотири види культур:  первинні культури (єгипетська, китайська, індійська тощо), однозасадні культури, (грецька культура – в високому розвитку культурної діяльності, зокрема архітектурі, драматургії тощо), двозасадна культура, (романо-германська культура) та чотиризасадна культура, яка, на думку М.Я.Данілевського лише формується.

Своєрідну концепцію цивілізаційного розвитку людства представляє німецький філософ О. Шпенглер. О.Шпенглер протиставляє культуру та цивілізацію. Культура є те, що постає, а цивілізація – те, що вже постало. Кожна культура, коли вичерпані її творчі можливості, мертвіє  та переходить в фазу цивілізації. Цивілізація, за аргументацією Шпенглера є кризове завершення будь-якої культури. Воно виявляється в сцієнтизмі, техніцизмі, урбанізації, в агресивній експансії назовні. На основі ретельного дослідження культур минулого, Шпенглер прогнозує невідворотну загибель західної культури. Дослідник наголосив, що європейська культура вичерпавши творчі можливості, перейшла в цивілізацію. Характеризуючи особливості людського буття початку ХХ ст.., Шпенглер вважає їх виявом цивілізації, техніцизму. Саме тому вважає, що головна постать цивілізації є інженер, а суть її – техніка.

Інакше розглядає цивілізацію відомий англійський історик А. Тойнбі. Дослідник не надає цивілізації негативної ролі стосовно культури, а розглядає культуру та цивілізацію як тотожні. На думку Тойнбі, цивілізація виростає з первісних суспільств в результаті виклику, що пов’язаний зі складними ситуаціями, та успішної відповіді на такий виклик. Центральним поняттям концепції дослідника є поняття локальних цивілізацій.  В історичному просторі та часі локальні цивілізації існують ізольовано, замкнено, хоча можуть бути і подібними. Цивілізація для Тойнбі – це структура, що є в основі соціального буття. Цивілізації дослідник визначає як суспільства, що є за обсягом в просторі і часі більші, ніж національні держави. Жодна цивілізація не охоплює всього людства. Тойнбі розглядає послідовну ґенезу цивілізацій. Однак Тойнбі не прогнозує обов’язкову загибель західної цивілізації. Її можна врятувати шляхом підсилення значення релігійно-духовних засад та ролі моральних чинників в житті суспільства.

Історичний шлях людства за нелінійного розуміння як сукупність самобутніх історичних організмів, багатолінійний, поліцентричний багатомірний процес надскладної конфігурації, перебіг якого аж ніяк не може зводитись до сукупності змін поступального характеру. Цивілізації виступають у даному разі як своєрідні макроіндивіди історії, в кожному з яких фокусується, відтворюється, уособлюється відповідною мірою і специфічним саме для нього чином увесь всесвітньоісторичний процес. Прогрес вбачається за нелінійного розуміння історії не лише в невпинному і нескінченному просуванні в одному й тому ж "оптимізуючому" напрямку одного, уніфіковано тлумаченого надсуб'єкта за вектором "від менш досконалого — до досконалішого", але не меншою мірою — у саморозвитку, самовизначенні, самоудосконаленні і самоздійсненні кожною з цивілізацій своїх, лише їй притаманних задатків, здатностей, здібностей і можливостей.