12. Основні світоглядні ідеї індійського філософського мислення і їх характеристика

Зародки філософського мислення в Індії Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди–стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" – чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково перемежаються прозою. Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану.

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. При цьому слід зауважити, що буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (дар-шан – найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну "філософія"), можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Ті даршани, які визнають авторитет Вед (санкх'я, н'яя, вайшешика, йога, міманса. веданта), називаються астіка. А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються настіка (наприклад, чарвака-локаята).

На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаю її основі особливості.

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

13. Основні філософські школи Стародавньої Індії.

У так звану «шраманску» епоху (VI–IV cт. до н.е.) з’являється велика кількість груп аскетів (cанскр. «шрамана»), кожна з яких проголошує свій шлях до спасіння. Таких груп у тодішній Індії було безліч, однак більшість із них безслідно зникли, і тільки деякі з них, згодом перетворилися у філософські школи. Серед цих груп виділялись:

• тапасини – коґорта мандруючих мудреців, що різними способами здобували собі засоби для існування і вірили в те, що для спасіння слід пройти «довгий як життя» шлях перевтілень душі, які, на думку прихильників цього вчення, не залежать від дій людини/ Творів представників цієї школи не збереглося, згадки про них ми знаходимо лише у текстах джайністів табуддистів.

• джайністи – система індійської філософії, яка вважає, що світ складається із неживого (простору та предметів), а також людських душ, обмежених кармою, яку можна подолати тільки суворою дисципліною та чернецьким, аскетичним способом життя.

• брахманісти – прихильники ведійської філософії і шанувальники священних текстів, які всіляко захищали освячені традицією положення Вед від нападів інших груп і вірили у Брахму.

Серед них виділялись прихильники школи санкх’ї, яка виходить з того, що світ складається із двох вічних начал – духу і матерії. Суть філософії санкх’ї полягає у тому, що ці два начала вважаються повністю відділеними одне від одного. Душі окремих людей не можуть взаємодіяти з матерією, однак через їх призму можна матерію споглядати, немов через прозорий алмаз, що знаходиться посеред якогось, наприклад, червоного, полотна.»), темна («невігласна»), які породжують 24 елементи, з яких складається весь світ.

• буддисти– це філософи, які вчили, що Всесвіт – це безкінечний рух п’яти сил: тіла, відчуттів, уявлень, рушійних (кармічних) сил, свідомості. Ніякої першооснови у світі не існує, в ньому все плинне і відносне. Буддизм не визнає авторитету Вед, зокрема існування Брахми, однак визнає колообіг перевтілень (сансару) і кармічну відповідальність за вчинки протягом життя нестабільної і мінливої людської душі. СіддхартхаҐаутама навчав «чотирьом благородними істинам», які ведуть до спасіння, до виходу із кола перевтілень, а саме:

1) Людське буття сповнене стражданнями.

2) Причина страждань – людські прагнення.

3) Подолати в собі прагнення – означає подолати страждання.

4) Подолати страждання можна, дотримуючись «вісімкового шляху».

• локаятики – це філософи, які вважали істинним лише те, що пізнається безпосереднім сприйняттям, вірили тільки в існування потойбічного світу (лока), єдиною реальністю проголошували матерію, а метою людського життя – насолоду. Своєю майстерністю суперечок із представниками інших шкіл локаятики стимулювали філософські дискусії і сприяли більш точному визначенню понять і позицій.

• йога – це система медитаційних вправ для звільнення від карми, що базується на ґрунтовних знаннях фізіології та психології і визнає авторитет Вед. Санкх’я є своєрідною «теорією» звільнення від карми, «практикою» є йога. Ця філософія вчить, що існує 8 щаблів до звільнення від карми і виходу із круговороту перевтілень душі.

Існує декілька напрямів усередині самої йоги: хатха-йога, карма-йога, лайя-йога, дх’яна йога, самадхі-йога, раджа-йога й ін.

• ньяя та вайшешика – системи, що спираються на авторитет Вед. Спочатку вони існували як окремі системи, а потім злились у одну. Ньяя розробляла логічне вчення, а вайшешика розглядала будову всього існуючого. Це логічно-натурфілософські напрями, що трактують дійсність як таку, що складається із неподільних атомів («ану») та дев’яти взаємопов’язаних елементів – «води», «землі», «вогню», «повітря», «ефіру», «часу», «простору», «душі» та «розуму» – так зокрема навчала школа вайшешика.