105. Культура і антикультура. Основні принципи антикультури. Свобода як основа розвитку культури.

Антикультура- прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибинних моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істинній любові до людей. Під контркультурою розуміють сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської спрямованості. Вона виникла на початку60-х років і досягла кульмінації в часи травневої революції 1968 р. у Парижі. Антикультурп протистоїть культурі не негативним або ворожим, а просто іншим соціальним явищем.

Через те що культурні цінності перестали бути елітарним «надбанням» та, егалітарний «урівноважений характер» з’явилась масова культура, створена засобами масової інформації. Масова культура має на історичній меті забезпечення інформацією широких прошарків населення про можливість культури, про її мову, про навики необхідні для сприйняття мистецтва, але масова культ. не може замінити дотик з високим мистецтвом. Негативний зміст вияву масової культури полягає в тому, що часто не маси представляють можливість піднятися до рівня справжньої культ; Навпаки, сама культура підробляється під примітивні смаки відсталих прошарків населення. А усе, що, розглядає цю цінність є анти культурою.

Антикультура вбиває людяність культури, антикультура вбиває прекрасне. Людина антикультури проектує світ своїх фантазій і страхи над особливу штучну реальність, а позбавляючи її - спілкується із готівковою, дійсною реальністю. Антикультура стирає унікальні особливості, уніфікує і створює щось узагальнена, 'просіваючи' і відбираючи лише те, що є ідеям держави. Антикультура завжди служить політично ангажованим ідеям, культура - конкретної людини. Антикультура дає людині уявну, сумнівну волю і на відміну культури реальної, культури позитивної, що виходить від людини і народжується у суспільстві, антикультура нав'язується суспільству системою пропаганди з єдиною метою трансформувати громадське мислення та життя. Руйнуючи культури і моральність, диктатор змінює систему цінностей, будує нову антикультуру.

Людина вільна і може за власним бажанням використовувати свою владу. Свобода у межах тради­ційного європейського гуманізму витлумачувалась як само­ствердження людини, як її здатність стати над зовнішніми обставинами, контролювати їх. У цьому вбачали велич люди­ни, цього прагнули, за це вмирали. Сьогодні ми знаємо, що така "свобода" за свого здійснення може обернутися на позбавлення свободи інших або спустошення природи.   В останні два десятиріччя філософськи обгрунтовано й зараз інтенсивно поширюється нове розуміння свободи. У контексті нового світогляду, що встановлюється (можна ска­зати, нового гуманізму), свобода сприймається й витлума­чується як ствердження партнерських відносин між людиною та зовнішнім щодо неї буттям - природою, цінностями іншої ' культури, тілом самої людини. Така свобода у царині люд­ських взаємин здійснюється як взаємне прийняття на грунті розуміння й порозуміння, породженого безпримусовою кому­нікацією. А це передбачає вихідну багатоманітність буття, бо без неї не може бути смислово наповненої комунікації. Отже, виходить, умовою здійснення достотної людської свободи є збереження й збагачення соціальної та культурної багатома­нітності.