89.Деконструкція як метод. Симулякр, децентрація та детериторіалізація, анти-етно-фоно-логоцентризм, слід і відмінність, перекреслення як основні категорії філософії постмодернізму.

Деконструкція - найбільш радикальний метод філософської критики, для якої попередня філософія - це писемність. Смисл деконструкції як специфічної методології дослідження літературного (філософського) тексту полягає у виявленні внутрішньої суперечності тексту, прихованих і непомітних не лише для недосвідченого, «наївного» читача, але й «вислизаючих» від самого автора «залишкових смислів», що перейшли у спадок від мовних, інакше - дискурсивних, практик минулого. Вони «закріпилися» у мові у формі неусвідомлених мисленнєвих стереотипів, які в свою чергу так само несвідомо і незалежно від автора тексту трансформуються під впливом мовних кліше його епохи.

Симуля́кр (від лат. simulacrum — подоба, копія) — термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, що насправді не існує. Сьогодні розуміється як культурне або політичне утворення, що копіює форму вихідного зразка. Копія може бути чого завгодно і яких завгодно смислів.Термін симулякр, яким раніше позначали просто копію, запровадив у філософію постмодернізму Жан Бодріяр.

Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» ін­шої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктив­ної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду

Анти-етно-фалло-фоно-логоцентризм - це метафоричне вираження Ж. Дерріда, в якому фіксується заперечення системно-ієрархічних типів реальності і, перша за все, людської реальності.

Слід - філософське понятіе. Поняття «слід» (la trace) в першу чергу пов'язують з ім'ям Жака Дерріда. Це: 1. удар або зіткнення, напр. «Удар копитом», «слід від кінського копита»; 2. слід від печатки, відбиток клейма; 3. штамп, печатка; 4. відчуття, враження (як ефект, вироблений на почуття, відчуття (сприйняття) і інтелект)

90.Поняття “буття”. Історико-філософський аналіз категорії буття. Західна і східна традиції у розумінні першооснови розвитку світу. Небуття як філософська категорія.

У філософському осмисленні світу вихідною категорією є буття. В понятті буття фіксується впевненість людини в існуванні навколишнього світу і самої людини з її свідомістю.  Уперше поняття буття у філософії введено ще в V — IV ст. до н. е. античним філософом Парменідом для визначення всього того, що є за світом чуттєвих речей. Буденне мислення сприймає поняття бути, існувати, перебувати в наявності як синоніми, тобто близькі за значенням. Філософія використала поняття буття для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Буття — це те, що є за світом чуттєвих речей. Це є думка. Буття єдине і незмінне абсолютне, не має всередині поділу на суб'єкт і об'єкт, буття є вся можлива повнота досконалості, серед яких — Істина, Добро, Благо, Світ.  У самому первісному наближенні під буттям розуміється всі існуючі, все, що живе, що є, що "існує". У цьому відношенні поняття "буття" збігається з поняттям "реальність". Реальне - значить існуючі в наявності. Іноді поняття "буття" замінюють поняттями "світ", "всесвіт", "універсум", "суще" та інші, хоча повного збігу між ними немає.

Сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: ніщо - першопочаток; детале—мінливе, єдине - множинне, о корінь сущого - будова речей; абсолют - причетність - ієрархія; о субстанція - акциденція — модус; інтенція - наданість - екзистенціальна зустріч; тривалість - час — правильне мислення. Буття — це тривалість, неперервність, необхідна націленість свідомості на змістове відношення. Але це ще й постійна предметна мінливість зазначених тривалості та спрямованості на зміст.

Захід і Схід розглядаються як геосоціокультурна поняття. Захід - особливий тип цивілізаційного і культурного розвитку, який сформувався в Європі в XV-XVII ст. Цивілізацію цього типу можна назвати техногенне. Її характерні риси - це швидка зміна техніки і технологій, завдяки застосуванню науки. Результатом чого є науково-технічні революції, що змінюють ставлення людини до природи і його місце в системі виробництва. Передумови західної культури закладалися ще в античності та середньовіччя. Західному типові культури протистоїть східний тип, що отримав назву "традиційного суспільства". Геополітично Схід зв'язується з культурами Стародавньої Індії, Вавилона, Стародавнього Єгипту, національно-державними утвореннями мусульманського світу. Ці культури були самобутніми, але мали й спільні риси: орієнтація на відтворення сформованих соціальних структур, стабілізацію усталеного способу життя. Традиційну поведінку, що акумулює досвід предків - найвища цінність.  В сучасній науці поняття “Захід”, як правило, найчастіше асоціюються    з парадигмою антропоцентризму, а поняття “Схід” – з парадигмою космоцентризму або з трансцендентальною культурою. Захід орієнтований на вдосконалення зовнішніх форм і матеріальних умов соціального життя, а Схід – на вдосконалення внутрішнього світу людини, розвиток її духовної свідомості. Способом пізнання світу в західноєвропейській філософії є раціоналізм з його науковим апаратом – суб’єкт, об’єкт пізнання, закони, категорії тощо, в той час як у східному світогляді – образи, життєва чуттєвість, інтуїція.

Небуття́ — відсутність, заперечення буття, неіснування взагалі, неіснуюча реальність, абсолютний початок усього сущого. Ніщо — спосіб існування небуття. ЗаДемокрітом небуття знаходиться серед буття, наповнюючи і пронизуючи його. 

Небуття — онтологічна категорія, що є запереченням поняття «буття». Складність осмислення «небуття», зазначена у свій час ще Парменідом, полягає в наступному: в загальному сенсі, небуття — це відсутність, проте опис відсутності має спиратися на якісь ознаки, а наявність ознак, у свою чергу, обумовлює наявність об'єкта опису. Таким чином, виникає парадокс наявності відсутності.