82.В.Дільтей: ідея життя як парадигма нового світогляду Заходу та дослідницька програма гуманітарного знання.

Один із найбільш яскравих представників «філософії життя» Вільгельм Дільтей народився в сім'ї протестантського священи ка у містечку Біберіх поблизу Вісбадена. У сім'ї панувала атмосфера просвітницької релігійності, дух наук і авторитет мистецтв. Гімназія дала юнакові непогані знання, які дозволили йому вступити на навчання на теологічний факультет Гайдельберзького університету, продовжити його в Берлінському універси теті, ґрунтовно вивчити теологію, історію й філософію. Становлення філософського світогляду молодого науковця здійснювалось під впливом Куно Фішера, тоді ще молодого при ват-доцента. Основними творами В. Дільтея є «Життя Шлейєрмахера», «Вступ до науки про дух», «До вирішення питання про похо дження нашої віри в реальність зовнішнього світу і її обгрунтованість», «Описова психологія», «Переживання і поезія», «По будова історичного світу в науках про дух» та ін.Принципова новизна, з якою В. Дільтей підійшов до пізнан ня «духу» і всієї гуманітарної проблематики, полягала у трактуванні суб'єкта як «цілісної людини» у всій «повноті її жит тя» включенні у пізнавальний процес всього життєвого досві ду людини. В. Дільтей і був одним з тих представників філософії життя, який не лише обґрунтував її світоглядні установки, але й засто сував їх до дослідження методологічних проблем історичного пізнання. Згідно з В. Дільтеєм, основою, «останнім коренем» філософського світогляду є «життя», яке розуміється як «вольова на пруга, факти волі, мотиви і почуття». Отже, «життя» — то є «ду ховно-емоційні прояви». Життя кожного індивіда творить саме із себе свій власний світ. Розмірковування про життя породжують життєвий досвід. Як людська природа залишається завжди однією й тією, так і основні риси життєвого досвіду є чимось спільним для всіх. Усі світогляди, оскільки вони намагаються дати човну розгад ку «загадки життя», мають однакову будову. Світогляди пред ставляють собою систему, у якій па основі однієї картини світу вирішуються питання і значення і смисл світу, і звідси виводить ся ідеал — вище благо, основні принципи життя. Але ця система, вважає В. Дільтей, визначається психічною закономірністю, згідно з якою концепція дійсності покладається в основу поділу станів і речей на приємні і неприємні, ті, які викликають задо волення і незадоволення. Щоб зрозуміти історію, робить висновок В. Дільтей, слід проникнути в переживання минулих поколінь. Специфіка історичного пізнання полягає у відтворенні історії як співпереживання. Співпереживання, за В. Дільтеєм, має пройти дві стадії: про никнення в біографії дійових осіб історії, освоєння процесу об' єктивації духу в реальних історичних діях. Завдання історика полягає не просто в описі тієї чи іншої сукупності фізичних ре чей та подій, а в розкритті закладеної в них внутрішньої активності людського духу. Надзвичайно важко проникнути в дух доби, розмірковує далі вчений. Зрозуміти його засобами загальних категорій і причин них закономірностей взагалі неможливо. Історія — це така га лузь знання, яка повністю перебуває в межах внутрішнього пе реживання. Історик немовби переживає хід історії, відтворює ї"! зсередини, виносить їй вирок з позицій сьогоднішнього часу, інтерпретуючи історію на підставі відомих йому фактів. Цеі1 вирок завжди буде суб'єктивним.. На його думку, так зване об'єктивне осягнення історії завжди є суб'єктивним. До істини ближче підходить той, хто глибше співпереживає ходу історії, збирає більш емпіричного матеріалу, проникливо його інтерпретує.. Метод розуміння (пізнання), обґрунтований В. Дільтеєм, дозволив Гадамеру назвати його батьком — засновником гер меневтики. І хоча В. Дільтей цього терміну не вживав, слава засновника розуміючої філософії залишилась за ним назавжди.

83. Екзистенціалізм як філософія існування. Дві течії екзистенціалізму та їх представники. Вчення про екзистенцію та її структуру. Категорія «буття - в світі». С.К’єркегор, М.Гайдегер, Е.Гусерль, К.Ясперс, Ж-П.Сартр та ін.

Екзистенціалізм (лат. exsistentia - існування) або філософія існування - найвпливовіший ірраціоналістичний напрямок у західній філософії ХХ-го століття. Екзистенціалізм, будучи спробою осмислення соціальних потрясінь, які спіткали європейську цивілізацію в першій половині ХХ-го століття, звернувся до проблеми кризових ситуацій, критичних обставин, в яких опиняється людина.  Буття ними представляється як деяка безпосередня нерозчленована цілісність суб'єкта і об'єкта, людини і світу. В якості справжнього буття, початкового буття виділяєтьсясаме переживання, а саме - переживання людиною свого "буття-в-світі".  При цьому буття розуміється як безпосередньо дане людське існування, як екзистенція, яка непізнавана ні науковими, ні раціоналістично-філософськими засобами.  Екзистенція спрямована на інше, а не на саму себе. І тільки в моменти найглибших потрясінь, в умовах "межової ситуації" (перед лицем смерті) людина може прозріти, осягнути екзистенцію як стрижень своєї істоти.  Екзистенція кінцева, тобто вона сама є тимчасовість, точкою відліку якої є смерть. Філософія екзистенціалізму в якості свого основного поняття оперує екзистенцією, чи людським існуванням. Головні властивості, або модуси, цього існування: страх,совість, турбота, відчай, невлаштованість, самотність та ін

Визначальні риси екзистенціалізму:

на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;існування людини тлумачиться як драма свободи;

У самому екзистенціалізмі виділяються дві гілки:релігійна, яку за кордоном представляли К. Ясперс, Г. Марсель, М. Бубер (в Росії М. Бердяєв, Л. Шестов), і атеїстична - М. Хайдеггер. Ж.-П.Сартр, А. Камю. 

Мартін Гайдеггер (1889-1976) - один з основоположників німецького екзистенціалізму. Корінну проблему екзистенційність людини філософ розглядав через призму ставлення «істини буття до суті людини». Філософія існування (екзистенціалізм) Хайдеггера передбачала включення людини в його суспільне середовище, певну історичну епоху. Хайдеггер вказував на «буття-в-світі» як інтерпретацію екзистенції, основну рису людяного людини, homo humanus.

Життя Людини, за Ясперсом, треба зрозуміти як екзистенцію. Це центральне поняття екзистенціалізму.  Екзистенція - це на відміну від емпіричного буття людини, «свідомості взагалі» і «духу» є такий «рівень» людського буття, який вже не може стати предметом розгляду науки. 

Для філософії Сартра, як і екзистенціалізму взагалі, характерний відмови від традиційного, раціоналістичного розуміння співвідношення сутності та існування. Основна ідея екзистенціалізму - існування передує сутності - виражена Сартром, зокрема, наступним чином: "Свідомість є буття, існування якого вважає сутність".  Камю виклав своє розуміння людського буття таким чином: «Є лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема - проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити, - значить відповісти на фундаментальне питання філософії ». Все інше автору книги уявлялося другорядним: які виміру має світ, яким категоріями керується розум. Названу їм проблему він розглядав у рамках міркувань про сенс життя в умовах пануючого в світі абсурду і щоденною огидної нудьги, безрадісного існування. 

Марсель, вважаючи неможливим і неприйнятним наукове обгрунтування релігії, відкидає раціональні докази буття Бога і стверджує, що бог належить особливому світу "існування", недоступному для об'ектівної науки. Бог, по Марселю, існує, але не володіє об'єктивною реальністю, не належить світу "речей", він "невизначений", його не можна мислити: "мислити віру - значить вже не вірити". Таким чином, апологія християнства Марселя різко відрізняється від традиційного від католицизму схоластичного методу.