67.Українська філософія хіу- хуі ст.: агіографія, український неоплатонізм, полемісти. Ю.Дрогобич, п.Скарга та і. Вишенський та їх роль у духовно- релігійному житті України.

У XIV – XVI ст. філософська думка виражається у агіографічній літературі (“Києво-печерський патерик”; “Четьї”) та працях полемістів. Цій літературі властиві екзистенціальна орієнтація на внутрішнє, духовне життя, ідеї українського неоплатонізму.

Творчість Дрогобича має яскраво виражений гуманістичний характер, що виявляється у його поглядах на природу, Бога, людину. Проблему співвідношення небесного й земного світів розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, гадав, сповнений Всесвіт. На думку Д., людина завдяки своїй доброчесності може уподібнитись до Бога. Поряд із християнським Богом у творах Д. фігурують інші надприродні сили, що втручаються в хід іст. подій і впливають на їхній перебіг.

Започаткував полеміку Петро Скарга книжкою "Про єдність церков". У ній засуджувалась православна віра, доводилась потреба унії української церкви з Римом, наводились культурні та матеріальні вигоди для української шляхти і духовенства внаслідок об'єднання. П. Скарга критикував втручання мирян у справи православної церкви; використання при богослужінні незрозумілої народу мови; практику шлюбів священиків православної церкви та ін

притаманна позиції Вишенського однозначна орiєнтацiя на греко-вiзантiйськi давньоруські духовні цiнностi зумовила неоднозначну роль його ідей в тогочасному духовному житті України. З одного боку, дiяльнiсть I. Вишенського сприяла збереженню національної єдності, релiгiйних и культурних традицій, а з другого — становила загрозу духовної iзоляцii, набуття культурою стійких рис провинциализму. 

Твори письменників-полемістів спряли піднесенню рівнів національної свідомості українців, розуміння ними свого місця в навколишньому світі. Разом з тим релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, спряла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.

68. Острозький культурно-освітній центр. Х.Філалет, с.Оріховський-Роксолан, к-Транквіліон Ставровецький, м.Смотрицький, с.Зизаній та ін.

Першою когортою просвітників в Україні вважають членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі у останній третині XVI ст. на базі Острозької братської школи, у подальшому – академії. Його очолив ректор Острозької академії Г.Смотрицький. До складу цього гуртка належали відомі письменники-полемісти Х.Філалет, С. Зизаній, В. Суразький, Клірик Острозький, З. Копистенський, М. Смотрицький, першодрукар І. Федоров та інші особи. До цього ж гуртка духовно належав І. Вишенський – вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця XVI – початку XVII ст. В Острозькій академії викладали достатньо ґрунтовні філософські курси, автором яких був Ян Лятос.

Світоглядним орієнтиром для Острозьких просвітників були західноєвропейські реформаційні ідеї, трансформовані в традиціях східного християнства. Їм властива орієнтація на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалося з філософсько-світоглядними впливами Візантії, котрі були дуже потужними у тогочасній Україні.

Суть морального вдосконалення окремі діячі вбачали у поєднанні його з розумовим розвитком, а однією з головних чеснот — уміння підкорити свої бажання розумові (С. Кленович). Людський розум — критерій добра і зла. Бо людина, володіючи великим даром розуму, може і повинна вступити на шлях діяльного добра, домогтися щастя на землі. Ці слова належать К. Транквіліону-Ставровецькому, який, вносячи раціоналістичні елементи в інтерпретацію етичної проблематики, сприяв сформуванню нового етичного ідеалу. Головною заслугою іншого мислителя — Григорія Саноцького стало звільнення етики від середньовічних авторитетів, використання філософії Епікура та оборона прав розуму, що виявилось у спробі унезалежнення етики від теології. Справи моральності, твердив він, підлягають не лише релігії, але й розуму.

Багато уваги приділяв етичній проблематиці також С. Оріховський. На думку мислителя, розум забезпечує реалізування принципів цнотливої поведінки. Сила розуму людини, зміцнена доброчесністю, дозволяє їй набути відповідного рівня моральної досконалості і позбутися "злості і тваринних грубощів". Розум покаже, що гідне, а що негідне. Отож людина повинна прагнути до вдосконалення розуму і вправляння в цноті.

Чимало українських мислителів-полемістів не відмовлялися від раціоналістичного методу ведення полеміки з католиками (передусім Стефан і Лаврентій Зизанії); закликали своїх читачів і слухачів до виваження аргументів на терезах розуму. Це зустрічаємо також у М. Смотрицького. Полемізуючи зі своїми суперниками, він включає до списку цитованих у "Треносі" праць 141 позицію і таким чином розширює джерельну базу української філософії.

Х.Філалет вважав, що кожна людина, розмірковуючи про віру, повинна спиратися на свій розум; проповідував можливість самостійно, критично мислити при розгляді будь-якого питання, в тому числі й Біблії.

Отже, наприкінці XVI – на початку XVII ст., у ситуації складних соціально-політичних та духовних процесів в Україні проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції і процеси; за цих обставин підсилюється інтерес до людської життєвої реальності, етнічної та культурної самоідентифікації, а, відповідно, і інтерес до гуманітарних студій. На базі братських шкіл виникає професійна філософія, а згодом – вищі навчальні заклади.