63.Формування психоаналітичної традиції в європейській філософії та культурі. Фрейдизм та неофрейдизм. Вчення про структуру психічно-духовної організації людини.

Фрейдизм бере початок у працях австрійського ученого Зігмунда Фрейда, основоположника психоаналізу. Суть психоаналізу реалізована в методі лікування неврозів, що базується на мистецтві тлумачення вільних асоціацій, забувань, помилкових дій і сновидінь як засобів проникнення в несвідомість. ЗігмундФрейд створив теорію психіки як систему, дії якої визначаються конфліктом між свідомістю і несвідомими прагненнями. В її рамкахпредставлена психічна структура особистості у вигляді співвідношень між Воно, Я і понад Я. Воно охоплює усю сукупність несвідомого. З певним спрощенням Я уособлює розум і розважливість, на противагу Воно, такому, що містить пристрасті. Усе, що біологія і доля людського роду створили у Воно і закріпили в ньому, стверджує Зігмунд Фрейд, все це є прийнятним у Я у формі утворення ідеалу понад Я і знову індивідуально переживається ним.

Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст. Осн. увага дослідження соціально-філософ. проблем. Представлений багатьма течіями. Індивідуальна психологіяАдлера психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповно вартості (тілесний недолік), Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він акцентував увагу на ролі соц. чинників.Сексуально-економічна теорія Райха Р. Вважав фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.Фромм –був переконаний, що критерієм соц. розвитку є самопочуття людини, психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки. Ф. виділив такі типи соц. хар-рів: експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

64. К.Юнг та е.Фром як представникинеофрейдизму. Вчення про колективне підсвідоме. Вчення про архетипи, значення їх для культурного розвитку.

З іменем Юнга зв’язані два філософських поняття, введених ним в психологію, - цеколективне несвідоме (колективна душа) і архетип (історично сформований базовий праобраз психіки).. Юнг показав, що душа розвивається в часі, на протязі багатьох століть зберігаючи незмінними образи свого минулого, які стають основою культури.

В роботі “Метаморфози і символи лібідо” (1913) Юнг досліджував спонтанні прояви фольклорних і міфологічних мотивів у снах пацієнтів. Виходячи з цього, він стверджував існування в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, більш глибокого шару – колективного несвідомого, який, за Юнгом, є відображенням досвіду попередніх поколінь, зафіксованих у структурі мозку. Зміст його складає загальнолюдські першообрази – архетипи (наприклад, образ матері – землі, героя, мудрого старця, демона, тощо), динаміка яких знаходиться в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь. Архетипи недоступні безпосередньому сприйняттю і усвідомлюються через деякий час їх проекцію на зовнішні об’єкти..

Найбільш "соціалізованим" ученням неофрейдизму визнається теорія відчуження Е. Фромма. В умовах науково-технічного поступу людина втрачає зв'язки зі світом та з іншими людьми, з товаришами по праці, по навчанню. Виникає відчуження людини, яке Е. Фромм називає "негативною свободою". Людина стає "вільною від усього" і тому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Людина потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути "вільною", вона прагне мати якісь стосунки з іншими людьми, вступати у спілкування з ними, але навколишній світ не дає такої можливості. Через це люди стають самотніми.