57.Філософська система Гегеля. Вчення про Абсолютну ідею.

Філософську систему Георга Гегеля називають системою абсолютного ідеалізму. Першоосновою світу Георг Гегель висуває об'єктивно існуюче мислення, що називає абсолютною ідеєю, абсолютним духом чи абсолютним розумом. Абсолютна ідея — система понять, що розвиваються самостійно — породжує природу та суспільство, тому усе в світі розвивається за законами, внутрішньо властивими мисленню (панлогізм). У процесі саморозвитку ідея проходить різні етапи, усе повніше розкриваючи свій зміст: по-перше, розвиток ідеї у самій собі — це логічне поняття; по-друге, прийняття ідеєю форми природи — неорганічного світу, потім органічного й, наприкінці, людини; по-третє, перехід ідеї від чужої для неї природи до сфери розвитку духу та повернення до себе. Тут ідея знаходить прояв у формі держави, мистецтва, релігії, філософії, тобто у формі духовної культури.  Георг Гегель вважав, що філософія відрізняється від інших наук тим, що має дати абсолютне значення дійсності. Зміст системи вважав абсолютною істиною і, отже, обмежував розвиток мислення, розвиток пізнання взагалі, розвиток суспільства та ін.

  Вищою сходинкою в розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух — людство та історія людства. Філософія духу охоплює вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об'єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). В основі розуміння історії, на думку Георга Гегеля, лежить поняття світового духу. Проте філософська система Гегеля не вільна від певних недоліків: по-перше, діалектика понять передує діалектиці речей та визначає її, звідси висновок про тотожність мислення та буття, що не відповідає дійсності. По-друге: у Гегеля існує суперечність між системою абсолютного ідеалізму та діалектичним методом, який не визнає нічого абсолютного. По-третє: історичний прогрес ототожнюється з прогресом у сфері духу. Справедливо вважаючи, що справжня свобода, на відміну від свавілля, потребує певних обмежень, Георг Гегель вбачав їх в абсолютному розумі, що означає підпорядкування людини (особи) загальним структурам, нарешті, приводить до фаталізму — нівелювання свободи та активності людини. 

58.Вчення Гегеля про свободу, право, громадянське суспільство.Історичне значення філософії г.В.Ф.Гегеля.

Розуміння гегелівської філософії є його робота «Феноменологія духу», де на основі діалектики обґрунтовані висновки про роль праці у фор­муванні людини і її свідомості, шлях до тлумачення процесу пізнання як суспільного й історичного розвитку. Основними час­тинами його філософської системи є: логіка, «натурфілософія» і філософія духу. Вчення про право і державу викладено у ро­боті Гегеля «Філософія права». Науку про право він розглядає як ча­стину філософії. Задача фі­лософії ним бачилася в тім, щоб осягнути право і державу як продукти розумної діяльності людини, що одержали своє втілен­ня в реальних суспільних інститутах. На його думку, філософія пра­ва не повинна займатися ні описом існуючого, чинного законодав­ства ні складанням проектів ідеальних кодексів і конституцій на майбутнє. Вона по­винна розглядати розумність права, осягнути істину про право і мо­ральність. Задача науки про державу, за Гегелем, — осягнути і зо­бразити державу як щось розумне в собі. Предметом філософської науки про право у Гегеля ви­ступає ідея права — єдність поняття права і його здійснення, на­явного буття. Ідея права є свобода, прояв природного права. Поняття «право» вживає у 3-ох значеннях : 1) право як свобода («ідея права»); 2) право як певна ступінь і форма свободи (ділення права на абстрактне, мораль і моральність у сфері родини, громадянського суспіль­ства і держави); 3) право як закон (позитивне право).Закон — це конкретна форма виразу права, предписуюча його безпосереднє застосування. Право як свобода стає законом, вважає Гегель, набуває загальнообов´язкового ха­рактеру за умови обнародування закону, його здійснення через публічне судочинство, суд присяжних. Г. Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу. Гро­мадянське суспільство, є диференціація (розріз­нення) між родиною і державою. Розвиток громадянського сус­пільства настає пізніше, ніж розвиток держави, воно створене «лише в сучасному світі». З погляду поняття права — це необ­хідний етап, з його взаємозв´язком особливого і загального, сфера реалізації особливих, приватних цілей і інтересів окремих осо­бистостей. «У громадянському суспільстві кожний для себе — ціль, все інше для нього ніщо. Таким чином, грома­дянське суспільство гармонізує інтереси своїх членів, додає їм характеру загальності. Воно являє собою об´єднання індивідів «на основі їх потреб і через правовий устрій як засіб забезпечен­ня безпеки осіб і власності». У структурі громадянського суспільства Гегель виділяє три стани (корпорації): субстанціальний, або землеробський, промисловий (фабриканти, торговці, ремісники) і загальний (чиновники). У вченні Гегеля про державу розумна держава саме і постає мо­ральним цілим, ідейно-політичною єдністю, що знімає протиріч­чя в правовому громадянському суспільстві. Гегелівська розум­на держава — «є дійсність моральної ідеї», тут свобода «досягає свого вищого права», вона є «дійсність конкретної свободи». Отже, така держава — втілення ідеї розуму, свободи і права. Таким чином, сконструйована Гегелем розумна держава як конституційна монархія являє собою правове утворення, як реа­лізація ідеї свободи.