6. Поняття «онтології» у філософії. Характеристика понять: «субстанція», «монізм», «дуалізм», «плюралізм».

Онтологія –  наука, яка  займається вивченням фундаментальних  принципів буття, загальної сутності, категорії  сущого. Як наука, онтологія  почала виділятися із вчення про  натуралістичне буття  в період ранньої античної філософії. Першими, хто  почав займатися  онтологічними проблемами були Платон та Арістотель.

За Платоном, буття – це сукупність ідей (ейдосів), тобто форми або ж сутності як відображення  багатоманітності  світу  речовин.  Платон  проводить межу  між буттям та виникненням чуттєвого  світу сприйняття, а також буттям і неосяжною основою – благом.

Філософи Середньовіччя  стали застосовувати  онтологію  для вирішення  богословських  проблем.   Для середньовічного  філософа, буття як поняття відрізнялося від божественного абсолюта. Таким чином, за раціональними поглядами мислителя Бог може розумітися як єдине джерело буття, яке у свою чергу може уподібнюватися Богу.

Вже у ХІІІ столітті  починається  поділ  думки про буття на два напрямки.  Перший характеризується арістотелівською традицією, другий – августинівською. Прихильником арістотелівської традиції  був  середньовічний філософ, теолог Фома Аквінський, завдяки якому  було  введено в онтологію різницю між двома існуючими поняттями: сутністю та існуванням. Аквінський  акцентував  свою увагу  на творчому  реальному бутті, сконцентрованому у бутті і в Богові.

Філософи Нового часу  стали зосереджувати свою увагу  на епістемологічних  проблемах, проте онтологія  все ж таки залишається частиною  філософської доктрини.  Так, І.Кант робить  розділення  всесвіту на три самостійні сфери: світ природи, доцільності, свободи, а потім задати параметри для нової онтології.  У ній, можливість виходу у вимір істинного буття  може бути  розподіленою  між теоретичною здатністю, за допомогою якої ми можемо знаходити  надчуттєве буття  як трансцендентність, а також практичною – відкривати  його (буття)   як свободу по той бік дійсності.

У ХІХ столітті  зацікавлення онтологією чомусь різко падає. Проте наприкінці ХІХ-ХХ століть завдяки  неотомізму поняття онтології  починає відроджуватися.  Неотомістами було виділено наступні форми буття:

А)  буття речей, процесів, природніх станів, природне буття  як ціле;

Б) друге природне буття – витвір речей людиною;

В) духовне буття, яке у собі поділяється на індивідуальне та об’єктивне;

Г) соціальне буття, яке ділиться у собі  на індивідуальне і суспільне.

Субстанція – одне із центральних понять новоєвропейського світоосмислення, що позначало таку основу світу, яка охоплювала та пронизувала собою усі форми та явища дійсності, була самовладною та не потребувала для свого буття ніяких джерел або причин.

Монізм -- теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. (За Емпедоклом існує лише чотири першоречовини: земля, повітря, вогонь та вода. Фалес також ризикнув припустити, що все складається з одного елемента — води, бо вона може перебувати і в твердому, і в рідкому, і в газоподібному стані.)

Дуалізм — філософська теорія, яка стверджує, що всесвіт складається з двох незмінних і незалежних речовин, або вчення, що він базується на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро і зло).

Плюралізм -- в філософії означає «доктрина множинності», згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання.