33. Китайський легізмяк філософія насильства над людиною.

Стосунки у державі, з точки зору теоретиків легізму, повинні вибудовуватися суто на основі примусу і страху покарання. На відміну від конфуціанців, уподібнюватися суспільство великій родині, в якій влада батька-правителя грунтується на шанобливості (сяо) дітей-підданих, законники розглядають державу як бездушного механізму. Завдання самодержавного і один правителя - «ослаблення народу», тому необхідно обмежити його утворення та повністю підпорядкувати добробут людей влади государя. У централізованому єдиновлади бачили представники легізму запорука могутності Китаю і процвітання. Основними методами управління суспільством для законників були нагороди і покарання, причому акцент був зроблений на покарання: «необхідно перш за все мати закони про покарання» (2: 2, 221). Головні чесноти людини - це відданість государю і готовність піти за нього на смерть, безумовне підпорядкування закону та військові заслуги, на підставі яких правитель призначає чиновників на відповідні посади. Однак при призначенні ані сам правитель, ні його чиновники не повинні керуватися особистими примхами, а тільки вигодою, користю для всієї країни в цілому, причому таким чином, щоб враховувати матеріальні інтереси підданих. Полеміка з конфуціанством. Головними опонентами законників виступали конфуціанці. Якщо послідовники Кун Фу-цзи звеличували давнину, то представник легізмуШан Ян стверджував: «щоб принести користь державі, не обовязково наслідувати давнини», оскільки «мудрий творить закони, а дурний обмежений ними; обдарований змінює ритуал, а нікчемний повязаний ритуалом» (2: 2, +213). Творцем закону (фа) може бути тільки правитель держави, і на відміну від чи закони можуть бути змінені у відповідності з нагальними потребами суспільства на даний момент. Якщо конфуціанці вважали головною чеснотою людинолюбство / гуманність (жень), то для Шан Яна «доброта й любов до людей - мати провини», а справжня доброчесність цілком грунтується на страху покарання і вона може бути досягнута тільки «шляхом страт і примирення справедливості з насильством» ( 2: 2, 223).

Інший впливовий представник легізмуХаньФей-цзи, учень конфуціанця Сюнь-цзи, виходячи з тези свого вчителя про злу природу людини, наполягав на тому, що людська природа не може бути змінена вихованням (як вважав Сюнь-цзи), а повинна бути пригнічена покараннями Його уподобання в страху перед ними. У свого конфуціанського вчителя ХаньФей-цзи запозичив ж і положення про необхідність введення повної одностайності в державі, але звернув ця теза не лише проти філософських вчень, назвавши їх «дурними і брехливими, заплутаними і суперечливими» (2: 2, 277), але і проти самого конфуціанства, яке «культурою підриває закони» (2:2, +267). Якщо спиратися на книжників-інтелектуалів, міркував ХаньФей-цзи, «не можна досягти того, щоб простий народ наполегливо трудився і трохи менше балакав мовою» Легізм в історії Китаю виявився вельми впливовою доктриною, яка набула статусу офіційної ідеології в імперії Цінь за імператора ЦиньШи-Хуані (III ст. До н. Е..), Та й згодом її положення так чи інакше використовувалися китайськими правителями і державними діячами аж до теперішнього часу.

34. Ідея єдності та множинності у досократівсткій філософії. Проблема первоначала. Ідея логосу. Теорія пізнання у до сократичній філософії.

Розвиток філософії стародавніх греків і римлян датується в великим проміжком часу – з VII ст. до VI ст. н. е. Перший період розвитку античної філософії отримав назву досократівський. У центрі уваги цього періоду були філософія природи, пошук першопричин і субстанції світу (Космосу). Представники – ранні натурфілософи Фалес, Анаксімандр, Анаксагор, Геракліт, Піфагор, Ксенофан, Парменід та ін. і пізні, які займалися пошуками першопричини світу на плюралістичних засадах. Натурфілософи критично переосмислювали міфологічно-релігійний світогляд, аби отримати істинні знання й пояснити картину світу. Натурфілософія Мілетської школи виникла в VI ст. до н.е. в м.Мілеті, була одним з осередків іонійської філософської традиції. Основними представниками були Фалес (625-547 pp. до н.е.), Анаксімандр (610-546 pp. до н.е.), Анаксімен (588-525 pp. до н.е.).Вчення мілетців про природний початок світу протиставляється міфологічним уявленням про створення світу богами з хаос). Міфи про богів мілетці вважають зайвим припущенням про сторонні сили, які світові не потрібні для його виникнення та існування. Міфологічно-теогонічне тлумачення світу у мілетців замінюється Логосом (у значенні "слово", "смисл", "судження", "задум", "порядок", "гармонія", "закон"). Даний термін мілетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактично відповідає головним визначенням поняття "Логос". Вперше цей термін увів послідовник мілетської філософи Геракліт, маючи на увазі космічний порядок, який забезпечується незалежним від людей і богів законом буття. В спробах визначити першопочаток ці філософи повністю ще не відмежувалися від міфологічної традиції використовувати чуттєво-наочні образи, тому зовні їх тексти нагадують міф, а не аналітичну систему понять. У вченні Геракліта основою наук вважається логос. Саме Геракліт вперше вводить у філософську термінологію це поняття, яке у нього означає загальний закон буття, основу світу. Геракліт стверджує: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака мудрості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказує, що пізнання логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні. Уподібнення першопочатку особливій природній стихії, що доступна чуттєвому сприйняттю (це: вода — Фалес, повітря — Анаксімен, вогонь — Геракліт), продовжує традиції саме міфологічного опису. Проте вже у Анаксімандра поняття про "апейрон", який не дається безпосередньо чуттям, а може бути ося-гнений лише розумом, є кроком до суто поняттєвого відображення світу. Апейрон, однак, ще не уявляється як поняття взагалі, він визначається як найменша частинка, першоречовина, яка з причин мікроскопічності своїх розмірів не може бути відчутною.

Першопочатокпороджуєвсю багатоманітність речей, обіймає все існуюче, оформляючи його в упорядкований Космос, і керує рухом та розвитком Космосу.

Антична натурфілософія – це сукупність філософських спроб ранніх грецьких філософів тлумачити і пояснювати природу. Натурфілософи у всьому сущому шукали спільне первоначало (архé). Фалес стверджував, що єдиною першопричиною і основою речей є Вода. Для Анаксімандраархе – це «апейрон» – безмежне, з якого походять усі речі. Апейрон – це інша форма буття, що породжує наш світ. Анаксімен вважав, що першопочатком є повітря, своєрідна пневма. А Емпедокл вважає за основу всього сущого чотири елементи, що приводяться в рух силами любові і ненависті: вода, земля, вогонь і повітря.

Для Піфагора архе полягає у числі – початку знання, міри, пропорції, законів, часу, руху, рахунку, фігур, тіл, гармонії.