31. Функції філософії. Культура, філософія і мова.

Національна духовна культура реалізує свій зміст через мову, філософію, науку, релігію і мистецтво. Філософія як світогляд і система знання є надбанням духовної культури кожного народу та кожної історичної епохи. Водночас її можна назвати вищим досягненням, узагальненням та самоосмисленням вселюдського досвіду, знання й культури. Адже недаремно Цицерон говорив, що „філософія – то культура розуму”. Якщо уявити собі всі досягнення людства у вигляді піраміди, то духовно-інтелектуальною верхівкою цієї піраміди має бути саме філософія, що зі своєї висоти споглядає весь пройдений людством шлях, всі його колізії, драми та сподівання. Вона задає смисложиттєві орієнтири людству, кожному народові й кожній людині. Функції філософії:

1. Рефлексивно-критична – філософія виникає і завжди функціонує передусім як критика усталених уявлень та думок, здорового глузду, що грецькою позначається як doxa (докса). Тим-то філософія завжди була і є “парадокса”, парадоксальною думкою, що підноситься над здоровим глуздом, уявленнями більшості. У роздумах про світ і світоглядні проблеми філософія не посилається на „думку авторитету” – політичного, релігійного чи навіть філософського. Для неї найвищим аргументом є „Авторитет Думки”. В цьому плані кредо всіх філософів висловив давньогрецький мислитель Аристотель, маючи на увазі свого вчителя Платона: „Любий мені Платон, але Істину я люблю більше”.

2. Світоглядна – тут філософія, як це видно з попереднього викладу, постає як специфічний світогляд, а саме як теоретичне узагальнення людиною свого ставлення до світу й визначення смислу життя.

3. Методологічна – філософія виконує функцію теорії загальних методів науки і настанов практичного життя людини.

4. Гносеологічна – філософія є загальною теорією знання та пізнання, тобто з’ясовує загальні закономірності процесу пізнання як засобу досягнення істини, визначає пізнавальні можливості людини.

5. Педагогічно-виховна – філософія з часу свого зародження й до наших днів є педагогічною дисципліною, оскільки вона може функціонувати лише в процесі навчальної діяльності (учитель – учень), із залученням відповідних дидактичних прийомів та засобів для плекання розуму. Саме так і розвивалася філософія, зокрема, в стародавній Греції (Піфагорійська школа, Платонівська Академія, Аристотелів Лікей…) Філософія постає як наука життя, а її творці – як мудрі вчителі людства. Саме через цю функцію філософія як навчальна дисципліна охоплює найбільшу масу молодих людей і через них забезпечує своє неперервне буття.

6. Культуротворча (людинотворча) – наведені вище й інші функції філософії у своїй сукупності можна визначити як такі, що, з одного боку, постають як невід’ємні структурні елементи живого організму культури, а з іншого – як чинники її формування.

32. Проблема мови в історії української філософії.

Важливою ланкою в розвитку української класичної філософії XIX ст. стала «філософія мови» видатного українського вченого — філолога, професора Харківського університету Олександра Потебні. Розглядаючи питання про зв'язок мови і мислення і підкреслюючи їх неподільність, Олександр Потебня дійшов висновку, що «у мові людина об'єктивізує свою думку і, завдяки цьому має можливість затримувати перед собою та піддавати обробці цю думку».

При вивченні історії мови Олександр Потебня підкреслював думку про те, що мова, як суспільне явище, перебуває в постійній зміні і розвитку. У творах Олександра Потебні є ряд діалектичних ідей — взаємозв'язок та взаємообумовленість явищ, боротьба протилежностей у розвитку мови, взаємозв'язку форми і змісту. Суспільно-політичні погляди Олександра Потебні характеризувалися утвердженням іде і і демократичного перетворення суспільства на принципах політичної і національної рівності, критики ідеології націоналізму і шовінізму. Революційні події 1905 — 1907 років послабили національний гніт на Україні, що сприяло відродженню національного духовного життя. З 1908 року у Києві починає діяльність «Українське наукове товариство», яке очолює Михайло Грушевський. Уперше за всю історію Російської імперії на Україні починають виходити праці українською мовою з питань медицини, техніки та інших наук. З 1914 року розпочато видання збірника «Україна». Однак посилення реакції пояснюється розв'язанням Першої світової війни, вело до повного припинення діяльності україністів. Установлення Радянської влади в Україні привело до повної політизації філософії. Нова сторінка в історії української філософії відкривається з середини 40-х років. Значна увага надається підготовці філософських кадрів. У Київському державному університеті у 1944 р. відкривається філософський факультет і три кафедри — діалектичного та історичного матеріалізму, історії філософії, логіки. Суттєво вплинула на розвиток української філософської спадщини діяльність Павла Копніна. У 1964 році Павло Копнін очолив інститут філософії Академії наук. У своїй плідній філософській діяльності основну увагу вчений приділяє проблемам логіки, формам й методам наукового пізнання, методології науки. Завдяки Павлу Копніну починає зміщуватися головний акцент філософствування — з того, що не залежить від людини і людства, на те, що освоюється людиною в процесі її пізнавальної діяльності, і ширше — на світоглядне осмислення світу. Згодом навколо Павла Копніна створюється Київська філософська школа, що критично осмислює філософію позитивізму, а потім і філософію екзистенціалізму. Важливе місце у розвитку української філософської думки XX ст. належить діаспорі.