26.Ідейне обумовлення дії: свобода, рівність, справедливість.

Свобода (чи свобода волі) - це людське, соціальне явище. Людина самою сутністю свого існування приречена на свободу що є принципом її буття. Свобода одне із фундаментальних понять людського буття. Свобода є одним із центральних понять філософії.Це здатність і можливість людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети, бути самою собою. Вільною може бути лише та людина, яка наділена волею. Саме воля дає змогу людині протистояти зовнішній необхідності, реалізувати свої внутрішні потенційні сили й можливості. Свободу слід розглядати як суб’єктивне почуття, що сприймається індивідом у контексті такого ланцюжка: свобода вибору - свобода рішення - свобода дії - свобода творчості й самовираження.Це насамперед свобода внутрішня, творча, як відображення своєї людської сутності. Показником внутрішньої свободи є автономія особистості, її здатність “бути паном собі” (І. Кант). Саме з бажання індивіда бути самому собі господарем, самостійно визначати своє життя й приймати рішення, а не коритися певним зовнішнім силам, виникає “позитивне” значення слова “свобода”. Свободі притаманні наступні фундаментальні характеристики. По-перше, наявність розмаїтості, тобто різних можливостей розвитку. По-друге, наявність вибору, тому що у філософському плані свобода тісно зв'язана з можливістю, вона і є можливість вибору, а вибір там, де є розмаїтість. Свобода багатолика, але сутність її одна - наявність різноманітних можливостей, а стосовно до суспільства й особистості - створення можливостей для справжнього розквіту творчих сил людини і людства. Вона одночасно і процес, і ідеал. У силу цього свобода завжди буде розглядатися: як найбільша цінність особистості, рівна цінності життя; як умова і результат історичного прогресу, тому що прогрес суспільства є не що інше як процес звільнення суспільства від стихійних соціальних сил; як належне, тобто як такий ідеал, якого потрібно досягти і досягнення якого штовхає до формування нового ідеалу, ще в більшому ступені утримуючого свободу; як умова і результат соціалізації нової людини.Адже невипадково найбільшим нещастям для особистості завжди вважалося підпорядкування.

27.Справедливість і праця. Проблема власності, її значимість для формування повноцінної особистості.

Справедливість — це загальна моральна санкція спільного життя людей, що розглядається головним чином під кутом зору протистояння бажань, інтересів, обов’язків; спосіб обґрунтування і розподілу між індивідами вигод і тягарів їх спільного існування в рамках єдиного соціального простору. Таким чином, специфічний предмет справедливості — благо спільного існування в рамках єдиного соціального простору. Існують два значення поняття справедливість — широке і вузьке. В широкому сенсі справедливість є розумністю суспільного життя; вона співпадає з моральністю в її проекції на соціальну сферу, є основною чеснотою соціальних інститутів. В вузькому сенсі слова справедливість є морально санкціонована співрозмірність у розподілі вигод і тягарів спільного життя людей, ступінь довершеності самого кооперування діяльностей і взаємного врівноваження конфліктуючих сторін в суспільстві і державі.

У всі часи праця виступала визначальним компонентом людської діяльності, спрямованої на зміну оточуючого світу для забезпечення нагальних потреб. Потреба у праці – соціально-обумовлена здібність особистості оптимально опредмечувати сутнісні сили і досягати самоутвердження. Саме у процесі трудової діяльності людина розвинула вміння, опанувала мову, постала як особистість, утвердилась як творець і володар природи.  На протязі тисячоліть завдяки праці створено безліч матеріальних і духовних цінностей, здійснено найвеличніші відкриття і винаходи. Її мета – виробництво продукту, що задовольнить потреби людей не тільки виходячи з вузькопрактичного призначення, але й відповідно з уявленнями про прекрасне. В процесі будівництва нового, гуманного суспільства все більше росте значимість трудового потенціалу як окремої особи, так і людства в цілому. Формування активної життєвої позиції, як суттєвого фактора покращення умов життя, неможливе без спрямованого розвитку емоційного, чуттєвого, світу особистості. Чим вищий духовний рівень особистості, тим більший діапазон і сила естетичних явищ, що дають насолоду процесом праці. Джерело виникнення естетичного почуття криється у виробництві знарядь праці та діяльності для задоволення потреб.