15. Відмінності між східною і західною парадигмами філософського мислення.

Між європейською філософією, з одного боку, та індійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.

Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. Даосизм і конфуціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була тісно пов´язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов´язана з наукою. На Сході такого зв´язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки.

Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона лише на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.

Третьою є відмінність суб´єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.

18. Логос у філософії Античності і його вплив на західну парадигму мислення.

В античній філософії Логос — це термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа і людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» Бог.

У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Логос (Вогонь) — субстанційно-генетична причина всього існуючого. Світ – це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Він не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. На основі перетворень вогню будується космологія Геракліта. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і, зникаючи, знову перетворюються на вогонь.

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю, підкоряючись долі, яка тотожна необхідності. Необхідність — це всезагальний закон Логос. Буквально Логос — це слово, але слово розумне. Разом з тим Логос означає розум, закон, і Геракліт найчастіше вживає його в останньому значенні, вважаючи його об'єктивним законом світостворення. Логос — принцип порядку і міри. Він — той самий вогонь, але є вогнем, що для почуттів, для розуму є Логосом. Усе відбувається згідно з Логосом. У найбільш загальному плані Логос Геракліта є вираженням логічної структури Космосу, логічної структури образу світу, який безпосередньо дано живому спогляданню.

Філософія Геракліта мала вплив, одначе, не як ціле (нам навіть неясно, чи можемо говорити про закінчену "систему" його думок), а окремими своїми думками. Пізніше його послідовники (Кратил ще за часів молодости Платона) були вже лише скептиками та "нігілістами", ніби приєднуючись до скептичної течії "софістики". Але впливи його сягають аж до новітніх часів (Гегель).