1. Поняття світогляду, його структурні елементи і предметні відношення.

Термін «світогляд» був запроваджений завдяки німецькому філософові І.Канту. Світогляд – невід’ємний атрибут людської свідомості.

Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Предмет світогляду – це культурно-історично визначене взаємовідношення людина-світ. Саме тому світогляд і визначають як відображення світу з точки зору потреб і цілей людини чи інакше кажучи, як духовно-практичну форму відображення світу. Категорія «світ» позначає ту сферу дійсності, яка під впливом і в ході суспільно-історичної практики перетворюється на реальну умову й основу життєдіяльності людини. Світ – це практично-опосередкована предметна дійсність, в якій і за допомогою якої здійснюється людська життєдіяльність.

Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як:

• знання,

• бажання,

• інтуїцію,

• віру,

• надію,

• життєві мотиви,

• мету.

Складові елементи світогляду:

1. погляди,

2. переконання,

3. принципи,

4. ідеали,

5. цінності,

6. вірування,

7. життєві норми та стереотипи.

За І.Кантом існує 4 основні питання світогляду:

1. Що я можу знати?

2. Що я повинен робити?

3. На що я можу сподіватися?

4. Що таке людина?

2. Повсякденне, достовірне і теоретичне знання. Основні функції світогляду.

Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші.

Повсякденне знання - це стихійно складені під дією щоденного досвіду погляди людей на навколишню дійсність і на самих себе, які є підставою для їх практичної діяльності і поведінки.

Повсякденне знання:

• грунтується на життєвому досвіді та здоровому глузді;

• не допускає постановку будь-яких пізнавальних завдань, які б випереджували потреби повсякденної практики;

• зумовлене різними виробничими і політичними практиками, в якому бере участь субєкт;

• усвідомлено не в повному обсязі, і, як правило, не формалiзуються,;

• обумовлено соціальною професійною, національною, віковою особливістю носія;

• навантажено моральними та естетичними нормами та ідеалами, релігійними віруваннями, які культивуються в даній культурі;

• його трансляція передбачає особисте спілкування.

У структурі буденного знання зазвичай розрізняють практичне і духовно-практичне знання.

Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозування поведінки об'єктів.

Емпіричне знання -- це знання про чуттєво сприймані об'єкти і властивості. Тільки емпіричне знання, істинність якого упевняється спостереженням і експериментом, вважалося надійним і достовірним.

Основні функції світогляду:

1. Функція тлумачення, розуміння світу. Людина може безпечно жити в світі, який розуміє. Світогляд – це світорозуміння.

2. Оцінювальна функція. Щоб орієнтуватися у світі, недостатньо пояснювати його, потрібно ще й оцінити його.

3. Праксеологічна функція. Виявляється у відповідях на питання Як жити людині в світі? Містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому.

4. Функція об’єднання нації, релігійної общини, соціальної групи.

3. Типологія світогляду за критеріями: суб’єктності, історичним, етичним. Характерні риси та відмінності між мітологічним і релігійним світоглядами.

Для повсякденного світогляду характерні некритичність, або слабкий рівень розвитку критичності, «масовість», переважання емоцій над міркуваннями. Але і цей життєво-практичний рівень світогляду може мати різний ступень розвитку: 1. Світовідчування – відображення світу у формі настроїв, почуттів, емоцій. 2.Світосприймання -- це чуттєве сприйняття світу з використанням наочних уявлень. 3. Світоспоглядання -- це система уявлень про світ, що складається у повсякденному житті і постає у вигляді здорового глузду.

Світогляд людини історично змінюється. Найбільш загальними історичними типами світогляду є міфологія, релігія, філософія.

Першим історичним типом світогляду є міф («сказання», «передання»). Міф як історичний тип світогляду виступає найважливішим засобом переживання людиною своєї смислової причетності до світу і до соціальної спільноти. Найважливішими характеристиками міфологічного світогляду є такі:

1.  Синкретизм, Тобто нерозчленованість образу світу. У міфі людина, суспільство, природа і надприродні сили злиті в єдине ціле.

2.  Символізм. Міф оперує символами, тут кожний образ, герой позначають якесь певне явище чи поняття.

3.  У міфі немає абстрактних понять. Тут все конкретно, персоніфіковане, одухотворене.

4.  Міф – це емоційно забарвлений, конкретно-чуттєвий образ світу. Він живе емоціями і є глухим до голосу розуму.

5.  Міфологічний образ світу – це магічний космос, у якому все одухотворенено й усе пов’язано з усім містичним. Тут не тільки людина залежить від богів, але й боги залежать від людини й усі вони є лише елементами Космосу.

Другим історичним типом світогляду є релігія. Релігія ( від лат. religio – благочестя, побожність, святиня, предмет культу) - світосприйняття, яке одухотворено вірою у Бога. Це не тілько віра чи сукупність поглядів. Релігія - це також почуття причетності, залежності та обов¢язку по відношенню до таємної вищої сили, яка дає опору і гідна поклоніння. Перетворення релігії на пануючий тип світогляду пов’язано з формуванням і утвердженням світових релігій: буддизму (6-5 в. в. до н. е), християнства (1 ст. н. е.), ісламу (7 ст. н. е.).

Основні риси релігійного світогляду:

1.  Його основу складає віра у існування надприродних сил і визнання панівної ролі надприродного світового початку у Всесвіті і житті людей. На відміну від міфологічного світогляду цей надприродний світовий початок мислиться як уособлений в одній істоті Бозі і такий, який знаходиться поза межами природи і постає як її творець.

2.  Світ тут роздвоєний на «земний», природний, який сприймається органами почуттів людини, і потойбічний – «небесний», надприродний, спілкування з яким можливо через культові дії. 3.  Уособлений Бог потребуає і особистого до себе ставлення, що передбачає і особисту відповідальність перед Богом за власну життєдіяльність.

4.  Людина постає як єдність душі і тіла, де душа – це божий початок в людині, а тіло – гріховне, є тваринним початком.

5.  Уявлення про безсмертя душі.

6.  Нове уявлення про простір і час. У просторі виділяються святі місця, зони сакрального, священного та профанного, буденного. На зміну циклічним уявленням про час, властивим міфологічному святогляду, приходять уявлення про спрямованість часу у майбутнє, де людину очікує Друге пришестя і Страшний суд.

7.  Наявність системи абсолютних моральних норм та цінностей. Уявлення про них як про непорушні моральни закони, встановлені Богом.