4. Норма права, її структура та види

Норма права – це загальнообов’язкове формально-визначене правило поведінки, що встановлюється (санкціонується) і забезпечується державою та спрямовується регулюванням певного виду суспільних відносин

Виділяються такі ознаки норми права:

1. загальнообов’язковий характер (норма права поширюється на всіх суб’єктів певних правовідносин);

2. формальна визначеність означає, з одного боку, чітку регламентацію структури самого правила поведінки (внутрішня формальна визначеність), а з іншого – закріплення у тих чи інших джерелах права (зовнішня формальна визначеність);

3. спрямованість на регулювання певного виду суспільних відносин;

4. встановлюється (санкціонується) державою і забезпечується засобами державного впливу, в тому числі примусу;

5. системність означає, що норма права складається із пов’язаних між собою структурних елементів.

Структура норми права – це внутрішній зміст правової норми, що виражається у наявності логічно пов’язаних між собою елементів

До структури норми права входять гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза – структурний елемент норми права, що описує конкретні обставини (умови), за наявності або відсутності яких реалізується дана норма

Диспозиція – структурний елемент норми права, в якому безпосередньо закріплюється те чи інше правило поведінки, тобто конкретні права та обов’язки суб’єктів правовідносин

Санкція – структурний елемент норми права, що передбачає наслідки порушення правової норми, визначає вид та міру відповідальності для суб’єкта, що вчинив правопорушення

Існують різні підстави класифікації норм права на види. Залежно від ролі в механізмі правового регулювання виділяють такі види правових норм:

• регулятивні – безпосередньо спрямовані на регулювання відносин між різними суб’єктами шляхом надання їм прав та покладення на них обов’язків;

• охоронні – визначають заходи державного примусу, що застосовуються за порушення правових норм.

Залежно від суб’єктивних прав і обов’язків виділяються:

• правонаділяючі норми;

• забороняючі норми;

• зобов’язуючі норми.

За методами правового регулювання розрізняються такі види правових норм:

• імперативні норми – мають чіткий владно-категоричний характер, що не допускає відхилень у регулюванні поведінки;

• диспозитивні – мають автономний характер і дозволяють учасникам відносин самим обирати варіанти можливої поведінки;

• рекомендаційні норми – встановлюють бажані для держави і суспільства, але не необхідні для конкретного суб’єкта варіанти його поведінки.

За сферою дії розрізняються такі види правових норм:

• норми загальної дії – поширюються на усіх суб’єктів відносин і діють на території держави;

• норми обмеженої дії – мають чіткі межі дії, обумовлені територіальними, часовими чи суб’єктними факторами;

• локальні норми – діють у межах певних державних, громадських чи приватних структур (політичні партії, трудові колективи тощо).

Залежно від предмета правового регулювання виділяються норми галузей права, наприклад, цивільні, кримінальні, адміністративні, екологічні норми права. Галузеві норми права поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми права встановлюють права, обов’язки та заборони, а процесуальні – порядок, методи та форми реалізації матеріальних норм.

Окрім наведеної класифікації, виділяються окремі спеціальні види правових норм. До таких норм належать:

• норми-дефініції – містять визначення тих чи інших державно-правових явищ. Наприклад, дефініцією є норма ст. 11 КК України, яка визначає, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину;

• норми-принципи – закріплюють основні засади (принципи) права. Так, ст. 6 Конституції України вказує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

• декларативні норми – закріплюють програмні завдання правового регулювання та державного будівництва. Зокрема, декларативною є ст. 1 Конституції України, яка наголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава;

• колізійні норми – визначають порядок вирішення протиріч між нормами права, якщо вони одночасно встановлюють різні правила поведінки. Класичною колізійною нормою є ст. 10 ЦК України. Відповідно до цієї норми, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України;

• оперативні норми – встановлюють дату вступу нормативно-право­вого акта в силу, строк та порядок припинення його дії.