3. Здійснення цивільних прав і виконання юридичних обов’язків, їх захист

Здійснення суб’єктивного цивільного права – це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою особою дій, що визначають можливість певної поведінки (приміром, суб’єктивне право особи на будь-яке майно дає їй можливість володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном). Здійснення суб’єк­тивного цивільного права базується на принципі “дозволено все, що не заборонено законом”

Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй актами цивільного законодавства та договором. Водночас при здійсненні своїх прав особа має додержуватися моральних засад суспільства, зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині, а також зловживання правом в інших формах.

Особа може відмовитися від свого майнового права, з також передати його іншій особі за відплатним або безвідплатним договором.

Нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для його припинення, крім випадків, обов’язків, встановлених чинним законодавством. При цьому особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Цивільний обов’язок має виконуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, забезпечуватися відповідними засобами заохочення та застосування санкцій.

Суб’єктивне цивільне право може бути реалізоване як особисто, так і через інших осіб-представників. Представництво, тобто такі відносини, за яких угоду укладено представником від імені іншої особи, яку він репрезентує, створює для останньої відповідні права та обов’язки. Воно виникає, наприклад, з огляду на відсутність юридичної здатності чи фізичної можливості в особи, яку репрезентують, вчиняти юридичні дії. Представництво буває обов’язковим і добровільним (договірним).

Захист цивільних прав

Право на захист являє собою суб’єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Воно виходить з конституційного положення: “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом” (ст. 55 Конституції України).

У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним законодавством, будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи інтересу, що охороняється законом.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи:

1. визнання права (скажімо, права власності на певну річ);

2. визнання правочину недійсним;

3. припинення дії, яка порушує право (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно та припинити протиправну поведінку);

4. відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права;

5. примусове виконання обов’язку особи в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відповідно до договору, не надало автомобіль під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати надання відповідних транспортних засобів);

6. припинення або зміну правовідношення (наприклад, із закінченням строку договору останній втрачає чинність);

7. компенсацію моральної шкоди;

8. відшкодування збитків та інші способи знаходження матеріальної шкоди (штрафу, пені);

9. відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10. визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.