9. Референдум в Україні

Відповідно до ст. 69 Конституції України референдум є однією із форм здійснення народного волевиявлення. Поняття, порядок призначення, проведення та визначення результатів референдуму визначаються Законом України від 03.07.91 № 1286-ХІІ “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення

Проблеми, які виносяться для вирішення на референдумі, називаються предметом референдуму, а безпосереднє питання, яке ставиться у бюлетені для голосування, називається формулою референдуму.

Існують різні підстави для класифікації референдумів на види.

1. За територією проведення референдуми поділяються на всеукраїнські та місцеві:

• всеукраїнський референдум передбачає голосування всіх громадян України з найважливіших питань загальнодержавного життя; його результати мають імперативний характер на всій території України;

• місцевий референдум відповідно до ст. 143 Конституції України призначається територіальними громадами села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування для вирішення важливих питань місцевого значення у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Особливим різновидом місцевого референдуму є референдум Автономної Республіки Крим.

2. За юридичною силою рішень референдуми поділяються на консультативні та імперативні:

• консультативний референдум проводиться органом державної влади перед прийняттям ним певного рішення з метою виявлення ставлення громадян до цього рішення. Закон України “Про Всеукраїнський та місцеві референдуми” (ст. 46) визначає консультативний референдум як дорадче опитування громадян України з метою виявлення їх волі при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення;

• імперативний референдум відрізняється від консультативного тим, що його рішення мають вищу юридичну силу, тобто є остаточними, обов’язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише на підставі результатів нового Всеукраїнського референдуму.

3. За підставами проведення референдуми поділяються на обов’язкові та факультативні:

• обов’язковий референдум передбачає обов’язкову санкцію громадян України на предмет референдуму. У випадку, коли певні нормативно-правові акти чи інші рішення відповідно до чинного законодавства мають бути затверджені виключно шляхом проведення референдуму, він стає обов’язковим. Зокрема, Конституція України визначає проведення обов’язкового Всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до її розділів І, ІІІ і ХІІІ (ст. 156). Обов’язкові референдуми гарантують право українського народу вирішувати найбільш принципові проблеми суспільного та державного життя через безпосереднє волевиявлення у формі голосування;

• факультативний референдум у сучасному його значенні проводиться для прийняття визначеного роду нормативно-правових актів на вимогу суб’єктів, уповноважених ініціювати проведення референдуму.

4. Залежно від проведення голосування до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметом референдуму загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим:

• дозаконодавчі референдуми здебільшого мають консультативний характер і проводяться з метою визначення ставлення виборчого до рішення, що має бути прийняте відповідним державним органом;

• післязаконодавчі референдуми надають відповідної юридичної сили парламентським рішенням. Прикладом післязаконодавчого референдуму є Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому було підтверджено законність і надання вищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, прийнятого до цього Верховною Радою Української РСР.

5. Залежно від суб’єктів, наділених правом ініціювати проведення загальнодержавного референдуму, всеукраїнські референдуми поділяються на ініційовані українським народом (ст. 72 Конституції України); ініційовані Верховною Радою України (ст. 72, ст. 85 п. 2 Конституції України); ініційовані Президентом України (ст. 72, ст. 106 п. 6 Конституції України).

Конституції України до 28.06.96 (прийняття Конституції України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, що відносно рідко зустрічаються в конституційній практиці. До них відносять:

• створення Конституційною комісією України на своєму засідання 24.11.95 нової Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії;

• схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група, і передання його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;

• створення Верховною Радою України 05.05.96 Тимчасової спеціальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України;

• колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради України, що проходило майже цілу добу) обговорення більшості статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України переважною, кваліфікованою більшістю голосів;

• завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12.07.96.