8. Основи виборчого права України

Вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, що на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів

Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, що здійснюється колегіальним органом.

Соціальне призначення виборів полягає в тому, що:

• вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування;

• вибори є засобом легітимації влади. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав;

• вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства.

Термін “виборче право” в юриспруденції використовується у двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право – це інститут конституційного права, що складається з правових норм, за допомогою яких регулюються суспільні відносини, пов’язані з виборами органів державної влади і місцевого самоврядування

Норми інституту виборчого права встановлюють принципи виборчого права; вимоги, що належать виборцям та кандидатам; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування та реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами виборчого права як інституту конституційного права є:

1. Конституція України, зокрема її розділ ІІІ “Вибори. Референдум”, а також відповідні положення інших розділів, присвячені порядку виборів Президента України та Верховної Ради України.

2. Закони України:

• “Про вибори Президента України” в редакції Закону від 18.03.2004 № 1630-IV;

• “Про вибори народних депутатів” від 07.07.2005 № 2777-IV;

• “Про Центральну виборчу комісію” від 30.06.2004 № 1932-IV.

3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України та визначення його конституційності, наприклад, Рішення від 03.07.2003 у справі про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування, Рішення від 30.01.2002 у справі про виборчу заставу та інші.

4. Підзаконні нормативно-правові акти. Особливістю виборчого права України є те, що основна частина його норм закріплюється на рівні Конституції та законів України, а підзаконними актами регулюються лише окремі процедурні питання організації та проведення виборів. До таких підзаконних актів можна, наприклад, віднести Методичні рекомендації щодо порядку збирання підписів на підтримку кандидата на пост Президента України, затверджені постановою Центральної виборчої комісії від 06.07.2004 № 145.

5. Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов’яз­ковість яких надано Верховною Радою України. Так, загальні прин­ципи участі громадян у виборах, закріплюються у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., загальноєвропейські стандарти виборів до органів місцевого самоврядування – у Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 р. тощо.

Суб’єктивне виборче право – це закріплене Конституцією і гарантоване державою право громадянина вільно обирати та бути обраним до виборних органів державної влади і місцевого самоврядування

Суб’єктивне виборче право може бути активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним). Громадяни, які за Конституцією користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України або виборчого округу становить виборчий корпус (електорат). Розрізняють такі види виборчих корпусів (електорату):

• юридичний – сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

• фактичний – сукупність виборців, які проголосували на виборах;

• потенціальний – сукупність як зареєстрованих, так і в силу будь-яких причин незареєстрованих виборців.

Основні принципи виборчого права закріплені у ст. 71 Конституції України. Такими принципами є:

1. принцип вільних виборів означає, що кожен виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує – брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то яким чином. Принцип обов’язкового вотуму (тобто юридичного обов’язку виборців брати участь у голо­суванні) в Україні не застосовується і при визначенні результатів виборів не враховується, яка частина виборців взяла участь у голосуванні – вибори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець;

2. принцип загального виборчого права передбачає надання виборчих прав усім громадянам України, а також відсутність передбачених законодавством вимог, що обмежували б участь у виборах будь-яких груп громадян. Разом з тим загальне виборче право не означає, що виборчими правами можуть користуватись всі мешканці України. У Конституції та законах встановлюються певні виборчі цензи, тобто спеціальні умови, необхідні для отримання суб’єк­тивного виборчого права. До виборчих цензів належать:

• ценз громадянства – виборчими правами наділяються лише громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мешкають в Україні;

• віковий ценз – активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років;

• ценз дієздатності – не мають права голосу і права бути обраними громадяни, визнані судом недієздатними;

• ценз осілості передбачено при проведенні місцевих виборів – право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які мешкають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах;

3. принцип рівного виборчого права, який означає забезпечення рівних для кожного виборця можливостей впливати на результат виборів. Цей принцип випливає з більш загального конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне виборче право;

4. принцип прямого виборчого права, який означає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями;

5. принцип таємного голосування, який полягає в забороні зовнішнього нагляду за волевиявленням виборців у будь-якій формі.

Однією з центральних категорій виборчого права є поняття виборчої системи. Термін “виборча система” використовується у двох значеннях – широкому та вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою мають на увазі систему суспільних відносин, які складаються у зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування.

Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

При цьому виділяють три основні види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування:

1. мажоритарну, за якою обраними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів виборців по виборчому округу, в якому вони балотувалися. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

а) мажоритарну систему абсолютної більшості;

б) мажоритарну систему відносної більшості;

в) мажоритарну систему кваліфікованої більшості;

2. пропорційну, за якою розподіл мандатів між партіями, що висували своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до отриманої ними кількості голосів виборців;

3. змішану, яка передбачає поєднання перших двох систем: обрання однієї частини депутатів здійснюється за мажоритарною системою, тобто за виборчими округами, іншої – за партійними списками.