7. Загальна характеристика державного ладу в Україні

Державний лад – це закріплені нормами конституційного права засади устрою суспільства і держави, що відображають характер політичних відносин та організацію державної влади, внутрішню структуру органів державної влади та місцевого самоврядування, статус особи, а також основні риси соціальних і економічних відносин

Елементи державного ладу України відображаються насамперед у Конституції України від 28.06.96, а також у деяких органічних законах, тобто законах, що деталізують та уточнюють положення Конституції. До таких законів, зокрема, належать Закон України від 17.11.92 “Про статус народного депутата України”, Закон України в ред. від 18.03.2004 “Про вибори Президента України”, Закон України від 07.07.2005 “Про вибори народних депутатів України”, Закон України від 06.04.2004 “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, Закон України від 09.04.99 “Про місцеві державні адміністрації”, Закон України від 07.02.2002 “Про судоустрій України”, Закон України від 21.05.97 “Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України від 18.01.2001 “Про громадянство України”, Закон України від 04.02.94 “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та деякі інші.

Ст. 1 Конституції України встановлює, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Державний суверенітет та державна незалежність є хоча і взаємопов’язаними, але різними ознаками держави. Державний суверенітет – це властивість державної влади, що забезпечує незалежність держави в зовнішніх відносинах та її верховенство у внутрішніх справах. Незалежність держави в зовнішніх відносинах означає, що кожна держава самостійно та на рівних вступає у відносини з іншими державами, а її верховенство у внутрішніх відносинах – що лише сама держава має право вирішувати будь-які питання її внутрішнього життя.

Вперше державний суверенітет був проголошений Декларацією про державний суверенітет України від 16.07.90. Відповідно до цієї Декларації державний суверенітет Української РСР визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Встановлювалося, що УРСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя, проте УРСР залишалася у складі СРСР, а загальносоюзні питання мали вирішуватися на договірній основі між республіками.

Державна незалежність України була закріплена Актом проголошення незалежності України 24.08.91. Україна виходила зі складу СРСР і отримувала статус самостійної демократичної держави. Згодом положення Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності були відображені у діючій Конституції України.

Форма правління визначається ст. 5 Конституції України, яка встановлює, що Україна є республікою, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Безпосередньо Конституція не визначає виду республіки, проте з аналізу конституційних положень про організацію вищих органів державної влади можна зробити висновок, що Україна є змішаною парламентсько-президентською республікою. Змішаний характер республіканської форми правління в Україні випливає з того, що голова уряду – Прем’єр-міністр України – призначається Президентом України за поданням коаліції, що створена у Верховній Раді України, і затверджується голосуванням більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Важливе значення при визначенні форми правління має характер поділу влади. Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Ст. 1 Конституції України серед інших ознак визначає Україну демократичною державою, тобто закріплює демократичний державний (політичний) режим. Елементи демократичного державного (політичного) режиму відображаються і в інших нормах Конституції. Так, ст. 15 встановлює, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова, цензура заборонена, а держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Крім того, Конституція України закріплює низку політичних прав і свобод громадян, зокрема право обирати і бути обраним, право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації, право проводити мітинги, зібрання та демонстрації тощо.

З демократичним державним (політичним) режимом тісно пов’язані і інші ознаки української держави, задекларовані в Конституції – правова та соціальна держава.

Правовою державою визнається така держава, діяльність якої підпорядкована праву. Ст. 8. Конституції вказує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип означає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України незалежно від того, чи деталізовані у нормах законів та підзаконних актів положення Конституції.

Особливістю соціальної держави є те, що людина як особистість, її права і свободи визнаються найвищою цінністю для держави та охороняються усіма її засобами. З цією метою ст. 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Соціальний характер держави проявляється також і у конституційному закріпленні основних соціально-економічних прав особи, зокрема, права на працю, на освіту, на охорону здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

За формою державного (територіального) устрою Україна є унітарною державою (ч. 2 ст. 2 Конституції України). Відповідно до ст. 133 Конституції систему адміністративно-територіального устрою України сстановлять Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять Автономна Республіка Крим, 24 області, міста Київ та Севастополь.

Наявність у складі України Автономної Республіки Крим не впливає на статус України як унітарної держави, оскільки Автономна Республіка Крим не наділена ознаками суверенітету, зокрема не має власного законодавчого органу та не приймає власних законів.

Особливістю правового статусу міст Києва та Севастополя є те, що вони розглядаються як міста загальнодержавного підпорядкування. Тому, зокрема, місто Київ не входить до складу Київської області, а місто Севастополь не входить до складу Автономної Республіки Крим. Згідно з ч. 3 ст. 133 Конституції України правовий статус цих міст має визначатися спеціальними законами. Статус міста Києва визначається Законом України від 15.01.99 № 401-XIV “Про столицю України – місто-герой Київ”. Закон, який би визначав статус міста Севастополя, до цього часу не прийнятий.

Державною мовою в Україні відповідно до ст. 10 Конституції України є українська мова. В Україні також гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Мови міжнародного спілкування – робочі мови Організації Об’єднаних Націй, а саме: англійська, французька, російська, іспанська, арабська та китайська.

Застосування мов в Україні визначається Законом УРСР від 28.10.89 № 8312-ХІ “Про мови в Українській РСР”. Згідно зі ст. 11 цього закону мовою роботи, діловодства і документації, а також відносин державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У місцях компактного проживання національних меншин мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова цієї меншини або інша прийнятна для населення мова. Відповідно до ст. 28 цього ж закону мовою навчання в професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова, а в місцях компактного проживання національних меншин – також і національна мова.

Громадянам України гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін. Рішення по суті, звернення оформляються українською чи іншою мовою роботи органу або організації, до якої звернувся громадянин. За бажанням громадянина таке рішення може бути видане йому в перекладі російською мовою.

Ст. 20 Конституції України встановлює, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України – це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Конституція України передбачає існування двох Державних Гербів України – великого та малого. Малим Державним Гербом України є тризуб – Знак Княжої Держави Володимира Великого. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (тобто не менш як трьомастами голосів народних депутатів).

Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького “Ще не вмерла Україна” зі словами, затвердженими законом, що також приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Законом України від 06.03.2003 № 602-IV “Про Державний Гімн України” як тексту Гімну затверджено відредагований перший куплет та приспів твору П. Чубинського.

Опис державних символів України та порядок їх використання мають встановлюватися законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Але такий закон прийнято лише стосовно Державного Гімну України.

Столицею України є місто Київ.