4. Поняття, предмет і метод конституційного права

Конституційне право займає особливе місце у правовій системі України. З одного боку, воно є самостійною галуззю права, існуючи поряд з іншими галузями, зокрема, цивільним, кримінальним, адміністративним, господарським тощо. З іншого боку, норми конституційного права закладають основи правового регулювання усіх існуючих у державі правовідносин, у тому числі і цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських та ін. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується насамперед за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, що, в свою чергу, є відправним для кожної з галузей національного права України. Отже, конституційне право є основоположною галуззю права, на якій ґрунтується уся правова система України.

Конституційне право – це сукупність правових інститутів і норм, що закріплюють засади державного ладу та територіальний устрій, визначають правовий статус особи та регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування

Різні галузі права відрізняються одна від одної за предметом та методом правового регулювання.

Предмет галузі права – це ті групи суспільних відносин, на врегулювання яких спрямовуються норми цієї галузі права

Предмет конституційного права становлять конституційно-правові відносини, до складу яких входять такі групи суспільних відносин:

1. відносини політичного характеру, що характеризують якісні риси держави – державний суверенітет, форму правління, форму державного устрою, державний режим, належність і суб’єкти державної влади, форми та механізми її здійснення, загальні засади організації та функціонування політичної системи;

2. найважливіші економічні відносини, що є основою економічної системи держави (економічною передумовою владарювання) і характеризують існуючі у суспільстві форми власності, ступінь гарантованості захисту власника, способи господарської діяльності, систему забезпечення соціальних потреб членів суспільства в галузях освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

3. відносини, що характеризують принципові взаємозв’язки держави з особою і становлять основи правового статусу людини і громадянина. Зокрема, це відносини, що визначають:

• належність особи до громадянства своєї держави;

• характер становища особи в суспільстві та принципи її взаємозв’язків з державою;

• основні права, свободи і обов’язки особи та ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;

4. відносини з приводу організації та діяльності органів державної влади, взаємозв’язок найголовніших ланок державного апарату;

5. відносини, що складаються у процесі реалізації права народу на самовизначення, а також відносини, пов’язані з державно-терито­ріальним і адміністративно-територіальним устроями;

6. відносини, що визначають засади і принципи організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, діяльності органів місцевого самоврядування.

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється регулювання тих чи інших суспільних відносин

У конституційному праві використовуються такі основні методи правового регулювання:

• установчий метод – значна кількість конституційно-правових норм закріплюють факт існування конкретних державно-правових явищ. Наприклад, ст. 1 Конституції України визначає, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Установчий характер мають також норми Конституції, які визначають Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади (ст. 75), Президента України – як главу держави (ст. 102) та ін.;

• метод зобов’язання. У формі покладання обов’язку на конкретних суб’єктів сформульована преважна більшість конституційно-правових норм, що стосуються, наприклад, організації та функціонування влади: “Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” (ст. 3 Конституції України); “Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування” (ст. 84); “Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави” (п. 1 ст. 106) тощо;

• метод заборон. Конституційно-правові норми часто формулюються як заборони вчиняти певні дії: “Цензура заборонена” (ст. 15); “На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом” (ст. 17); “Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд” (ст. 103) та ін.;

• метод дозволу (правонадільчий метод). Такий метод найчастіше застосовується для встановлення прав та свобод людини, а також для визначення компетенції державних органів: “Кожна людина має невід’ємне право на життя” (ст. 24), “Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань” (ст. 89); “У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України” (ст. 107) та ін.