2. Форма держави

Будь-яка форма – це зовнішній прояв сутності того чи іншого явища. Форма держави не є винятком і виражає собою сутність будови держави та організації державної влади.

Форма держави – це зовнішній спосіб організації державної влади

Елементами форми держави є форма правління, форма територіального (державного) устрою та державний (політичний) режим.

Форма правління виражає характер утворення та організації вищих органів державної влади, їх відносин між собою та з населенням

Існують дві основні форми правління – монархія та республіка.

Монархія – це форма правління, при якій державна влада повністю чи частково знаходиться в руках однієї особи (монарха) і передається у спадок між членами правлячої династії

Іноді, хоча і дуже рідко, влада монарха не переходить до його спадкоємця, а передається іншим способом, як це відбувається у Малайзії та Об’єднаних Арабських Еміратах. Королівство Малайзія є федерацією, що складається із султанатів, на чолі яких стоять спадкові султани, та провінцій на чолі з виборними губернаторами. Король Малайзії обирається султанами з самих султанів, а провінції не беруть участі у виборах. Подібна ситуація спостерігається і в ОАЕ, де верховний емір обирається місцевими емірами зі свого складу. Історичним прикладом виборної монархії може бути Річ Посполита, де польський король обирався сеймом. Єдиний польський король, який намагався встановити спадковий характер престолу – Генріх Валуа – був вигнаний шляхтою за межі держави.

Залежно від обсягу повноважень монарха виділяються два види монархії – необмежена (абсолютна) та обмежена (конституційна).

При необмеженій (абсолютній) монархії монарх є єдиним вищим органом державної влади і одноособово здійснює законодавчу, виконавчу та судову владу. Тривалий час останніми існуючими абсолютними монархіями залишалися Саудівська Аравія та Королівство Непал. Однак в останній третині ХХ ст. у цих державах монархами були конституції, що дозволяє говорити про поступове перетворення цих держав в обмежені монархії.

При обмеженій (конституційній) монархії влада монарха обмежується повноваженнями інших вищих органів державної влади та (або) конституцією. Залежно від ступеня обмеження влади монарха розрізняється дуалістична та парламентарна монархії. У дуалістичній монархії законодавча влада належить парламенту, а виконавча – монарху. У парламентарній монархії законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду, а монарх виконує винятково символічні функції глави держави та представника усього народу. У таких державах посада монарха є скоріше данню традиціям, ніж реальною державною інституцією. Переважна більшість сучасних монархій (Великобританія, Японія, Данія, Швеція, Норвегія та ін.) є саме парламентарними.

Республіка – це форма правління, за якої державна влада делегується колегіальному чи одноособовому органу, що обирається народом на визначений строк

Залежно від структури та обсягу повноважень вищих органів державної влади розрізняються три види республіки – парламентарна, президентська та змішана.

У парламентарній республіці парламент обирається народом, а потім сам формує уряд та обирає президента. Останній виконує чисто номінальні функції глави держави. У випадку незадовільної роботи уряду парламент може відправити його у відставку. Парламентарними республіками є ФРН, Італія, Латвія та ін.

У президентській республіці президент обирається народом, є главою уряду та особисто формує його склад. Як правило, у президентській республіці президент не наділяється правом розпуску парламенту, хоча останній має право відправити президента у відставку в порядку імпічменту. До президентських республік належать США, Бразилія тощо.

У змішаній республіці і президент, і парламент обираються народом та спільно формують уряд. У випадку незадовільної роботи уряду він може бути розпущений як президентом, так і парламентом. Крім того, за певних умов президент може розпустити парламент, а останній може відправити президента у відставку. Змішаними республіками є Франція, Росія, Україна та інші.

Форма територіального (державного) устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації органів державної влади, а також визначає зміст відносин між державою та її адміністративно-територіальними одиницями

Розрізняють два основні види територіального (державного) устрою: просту унітарну державу) і складну федеративну державу.

Унітарна держава – це єдина централізована держава, адміністративно-територіальні одиниці якої (області, провінції, округи тощо) не мають статусу державних утворень і не мають права суверенітету. У межах унітарної держави існує єдине громадянство, єдина система законодавства, у міжнародних відносинах унітарна держава виступає як єдиний суб’єкт. Іноді у складі унітарних держав можуть утворюватися автономні одиниці (Автономний острів Корсика у Франції, Автономна Республіка Крим в Україні), проте в цілому такі держави залишаються унітарними. Крім зазначених Франції та України, унітарними державами є Великобританія, Італія, Угорщина, Білорусь та ін.

Федеративна держава (федерація) – це складна союзна держава, до складу якої входять декілька державоподібних утворень, тобто суб’єктів федерації. Однією з істотних особливостей федерацій є наявність двох рівнів законодавства – федерального законодавства та законодавства суб’єкта федерації (штату, землі, кантону, республіки тощо). Кожен суб’єкт федерації має власне законодавство та власну конституцію, а також власний парламент. Найважливіші питання федерації вирішуються у федеральній конституції та федеральних законах. Іншою ознакою федеративної держави є наявність громадянства як федерації, так і громадянства суб’єкта федерації. Щоправда, ця ознака може бути і відсутньою. До федеративних держав належать США, Росія, ФРН, Швейцарія, Бразилія та ін.

До федерації подібна конфедерація, тобто союз декількох незалежних держав, які об’єдналися для досягнення певної спільної мети, утворили один або декілька спільних органів, але повністю зберігають свій суверенітет. При конфедерації нова держава не утворюється, тому вона розглядається не як форма держави, а як форма міждержавного об’єднання. Історичний досвід показує, що конфедерація являє собою досить нетривалу форму об’єднання держав. Так, свого часу Швейцарія була конфедерацією, але згодом перетворилася у федерацію, хоча і зберегла свою первинну назву – Швейцарська Конфедерація. Після недовгого існування розпалися такі конфедерації, як Об’єднана Арабська Республіка (союз Єгипту та Сирії) та Сенегамбія (союз Сенегалу та Гамбії).

Державний (політичний) режим характеризує сукупність методів, прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада

Традиційно розрізняються такі види державного (політичного) режиму, як демократичний, ліберальний, авторитарний та тоталітарний.

Демократичний режим характеризується здійсненням державної влади на засадах верховенства закону, поваги до прав людини, виборності органів влади, розподілу влади, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності тощо.

За умов ліберального режиму формально існує багатопартійність, розподіл влади та виборність органів влади, проте виконавча влада активно втручається в діяльність законодавчої та судової влади, із зареєстрованих партій фактично діє лише декілька, права людини можуть порушуватися в ім’я охорони конституційного ладу та громадського порядку.

При авторитарному режимі багатопартійність лише декларується, при владі перебуває лише одна партія, інші знаходяться в опозиції. Фактична державна влада належить лише одній особі (як правило, главі держави або уряду) або вузькій групі осіб. Органи законодавчої та судової влади значною мірою залежать від виконавчої влади. Права особи лише декларуються і часто порушуються.

В умовах тоталітарного режиму існує лише одна державна партія, всі інші заборонені законом. Розподілу влади не існує. Фактично державна влада належить партійній верхівці. Формально проголошується незначна кількість прав людини і громадянина, але фактично особа є безправною.