МОДУЛЬ 1

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА

План

1. Право в системі соціального регулювання.

2. Основні підходи до праворозуміння.

3. Поняття та ознаки права. Функції та принципи права.

4. Норма права, її структура та види.

5. Форми (джерела) права.

6. Система права та система законодавства.

7. Поняття, структура та види правовідносин.

1. Право в системі соціального регулювання

Суспільство являє собою продукт взаємодії людей, сутність якого проявляється в різноманітних суспільних відносинах, що виникають між людьми, їх групами та іншими соціальними інститутами. Ці відносини регулюються за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми – це стійкі форми суспільних зв’язків, що виражають загальні правила поведінки людей, їх груп, спільнот, інших соціальних інститутів та забезпечують стабільність існування і розвитку суспільства

До соціальних норм належать:

1. релігійні норми – правила, встановлені в межах релігійної спільноти (церкви, конфесії, секти тощо) та обов’язкові для віруючих;

2. норми моралі – засновані на уявленнях про добро, зло та справедливість правила поведінки людей, що виникають і діють у межах суспільства та забезпечуються силою суспільної думки;

3. звичаї – правила поведінки, які внаслідок тривалого повторення в межах певної спільноти людей стають обов’язковими для виконання;

4. корпоративні норми – правила поведінки, що виробляються корпоративними колективами людей (політичні партії, громадські організації, трудові колективи тощо) та забезпечуються владою цих колективів;

5. політичні норми – правила поведінки, що формуються в процесі взаємодії між різними політичними утвореннями і стосуються відносин, пов’язаних із здійсненням політичної влади та боротьбою за її отримання;

6. норми права – правила поведінки, встановлені державою та забезпечені засобами державного впливу.

2. Основні підходи до праворозуміння

Право – складне соціальне явище, і, щоб розкрити його поняття, необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. У цій науці існує декілька концепцій щодо розуміння права.

1. Нормативний підхід щодо розуміння права. Нормативісти ототожнюють право і закон. Вони стверджують, що право – це норми, що містять правила “необхідної поведінки”, закріплені в законах та інших нормативно-правових актах, що встановлені та охороняються державною владою. За допомогою загальних, абстрактних і тому рівних для всіх суб’єктів права норм застосовується рівний масштаб до нерівних людей, що і є сутністю права.

Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками:

1. норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою;

2. норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (у законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;

3. норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;

4. норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов’язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;

5. норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;

6. норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов’язки;

7. норми права виражаються тільки в певних юридичних формах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов’язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб’єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають.

2. Соціологічний підхід віддає перевагу суспільним відносинам. Право існує не тільки у вигляді букви закону і не тільки як правові знання та уявлення, але й як порядок суспільних відносин у діях та поведінці людей.

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право – це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам’ятниками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).

3. Природно-правовий напрямок базується на тому, що право і закон не збігаються, право розглядається як форма суспільної свідомості. Право сприймається як об’єктивно зумовлена та втілена вимога справедливості, загальна міра свободи та рівності, а закон – як офіційне, формально-визначене та нормативно-обов’язкове втілення права.

З позицій природно-правової концепції право повинно виражати прогресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині – справедливість. Право є міра справедливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право – це такі норми, які виражають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свободи громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, разом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право – це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право – це антипод безправ’я, антипод правопорушень. Право – це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути трупового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з позицій моральної школи право зводиться до прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відповідальності, до справедливості, закріплених у діючій системі права і законодавства.

У Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8). У ст. 21 Конституції записано, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством (ст. 23 Конституції). У ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція України виходить із принципів природної школи права.

Вирізняють також генетичний (процес виникнення і формування права як системи правил поведінки, причини й умови виникнення), інструментальний (як засіб, інструмент забезпечення керівного впливу владних структур на суспільство), психологічний (на поведінку впливає не те, що міститься у нормативно-правових актах, а те, як конкретна людини розуміє, тлумачить для себе припис нормативно-правових актів), системний (правова система) та інші підходи до праворозуміння.