22. Комунікативні функція мовл.

Забезпечує спілк між людьми. Мовл використовується для передавання інформації і спонукання до дії. Завдяки мовл людина одержує знання про предмети і явища оточуючого світу без безпосереднього контакту з ним. Мовл розширює можливості пристосування людини до оточуючого середовища, можливості її орієнтації в природному і соціальному світі.

З раннього дитинства спілкування відбувається лише з близькими або добре знайомими людьми з приводу конкретної ситуації, в якій діти беруть участь. Здійснюється за допомогою ситуативного мовл. Воно може бути зрозумілим співбесіднику тільки з урахуванням ситуації, про яку розповідає дитина. Під впливом людей, з якими дитина має справу, її ситуативне мовлення трансформується в мовлення, зрозуміле слухачам. Ситуативний виклад преривається орієнтованими на співбесідника поясненнями. Динаміка стосунків з оточенням, виникнення самостійної діяльності сприяє поділбшому диференціювання функцій і форм мовлення. Нові потреби діяльності і спілкування спонукають до подальшого оволодіння мовою  конкретне мовлення  пояснювальне мовлення.

23. Сигніфікативна функція мовл.

Полягає в здатності людини за допомогою мовл надавати предметам та явищам оточуючої дійсності властиві лише їм назви.

24. Концепція м.І. Жинкіна про універсальний предметний код внут мовл.

Провів експеримент, який підтвердив гіпотезу про можливість невербального мислення, коли відбувається перехід на особливий код внут мовл, названий «предметно-схемним кодом». Підсумком його наукової діяльності була монографія "Мова як провідник інформації", присвячена дослідженням взаємодії між трьома кодами, що склалися під впливом потреби комунікації в єдину саморегулюючу систему - мова, мовлення, інтелект, а також центральною ланкою цієї взаємодії - внут мовл. Провідним поняттям даної роботи є Універсальний предметний код, що є "посередником не тільки між мовою та інтелектом, між усною і письмовою мовою, а й між національними мовами".

Універсальний предметний код суб'єктивний, індивідуальний у кожного хто говорить , оскільки він утворюється у кожної людини як відображення його неповторного, індивідуального чуттєвого життєвого досвіду.

Одиниці універсального предметного коду - це чуттєві уявлення, схеми, картини, емоційні стани, які об'єднують і диференціюють елементи знань людини в його свідомості і пам'яті по різних підставах.

25. Слово та його семантична будова.

Семантика - розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова семантікос, "значимий", з семаіно, "значити, вказувати" та також від сема, "знак, позначка, символ". Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем. Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) спів­віднесеність слова з певним явищем.Лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.

Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.

Слово — це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.

Зазвичай слово складається із основної морфеми — кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови — фрази та речення.

Слово є системою кодів, які забезпечують переведення пізнання людини у новий вимір, дозволяє здійснити стрибок від почуттєвого до раціонального.