20.Конституційне регулювання суспільних відносин.

Як зазначалося, конституції, прийняті у іноземних країнах до другої світової війни, обмежувалися, як правило, регулюванням двох сторін суспільного життя: організації державної влади і основних прав особистості. Лише деякі конституції (конституція Мексики 1917 р. (діє до цих пір), Веймарська конституція Німеччини 1919 р., конституція Чилі 1926 р., конституція Ірландії 1937 р. і ін) кілька виходили за ці межі. Основні закони соціалістичних країн, починаючи з Конституції Російської Федерації 1918 р., поклали початок принципово інший трактуванні об'єкта конституційного законодавства, включивши в нього основні питання соціально-економічної структури суспільства, політичної системи, ідеології. Зміст такого регулювання не відповідало ідеї загальнолюдських цінностей, принципів демократії, але сам підхід справив значний вплив на конституції ряду зарубіжних країн, прийняті після другої світової війни, особливо на конституції так званих народно-демократичних держав - Болгарії (1947 р.), Чехословаччини (1948 р.), а також на конституції деяких капіталістичних країн, і перш за все Італії (1947 р.). Існують, однак, об'єктивні межі конституційного регулювання, втручання держави в сферу соціально-економічних, політичних, ідеологічних відносин.

Про конституцiйне право як галузь можна говорити тiльки стосов-но кожної окремої країни. Конституцiйне (державне) право конкретної країни - це сукупнiсть юридичних норм, якi закрiплюють певнi засади економiчної i полiтичної органiзацiї суспiльства, порядок формування, органiзацiю i компетенцiю найголовнiших ланок державного механiзму, територiальну органiзацiю держави, а також визначають основи взаємовiдносин держави та особи. У рiзних країнах обсяг конституцiйно-правового регулювання може помiтно рiзнитися. Вiдмiнним є i конкретний змiст його, що зумовлено на-явнiстю або вiдсутнiстю тих чи iнших iнститутiв та їхнiми особливостями. Проте все це не суперечить наведеному вище узагальненому визначенню га-лузi конституцiйного права, яке дає уявлення про структуру цiєї галузi i пев-ною мiрою позначає її iнститути. Наведене визначення конституцiйного пра-ва має i свої вади: воно не розкриває особливостi права як регулятора суспiльних вiдносин, не вказує на предмет галузевого регулювання. В юридичнiй науцi визнане розмежування галузей за колом суспiльних вiдносин, що ними врегульованi. У навчальнiй лiтературi прий-нятим е загальне визначення предмета галузi конституцiйного права як суспiльних вiдносин, що виникають на основi здiйснення державної влади, а найчастiше - у процесi її здiйснення. Проте таке визначення не дає чiтко-го уявлення про обсяг конституцiйно-правового регулювання i не вiдмежо-вує конституцiйно-правовi вiдносини вiд iнших правовiдносин публiчного характеру: адмiнiстративних, фiнансових, кримiнальних, процесуальних. Конституцiйне право регулює полiтичнi вiдносини i полiтичну дiяльнiсть у суспiльствi. Але будь-якi суспiльнi вiдносини, врегульованi правом, набувають у кiнцевому пiдсумку полiтичного аспекту. Тому кон-ституцiйне право об'єктивно має вужчу сферу регулювання, сферу вiдно- > син безпосередньо полiтичного характеру. Для з'ясування сутi консти-туцiйно-правового регулювання велике значення має категорiя полiтики як специфiчної сфери функцiонування i самого iснування публiчної, дер-жавної влади у суспiльствi.

До предмета конституцiйного права слiд вважати належними тi вiдносини безпосередньо полiтичного характеру, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення влади у структурi зв'язкiв <держава - особа> i <особа - держава>, тобто в самiй сферi державного владарювання.

До предмета конституцiйного права належить i частина суспiльних вiдносин, якi слiд визначити як соцiально-полiтичнi вiдносини владарю-вання. Вони виникають у структурi зв'язкiв <суспiльство - держава - особа> i вiдображають загальну природу полiтики, лiнiї її взаємозв'язкiв з економiчною органiзацiєю суспiльства i звичайно не регулюються консти-туцiйним правом