1)Поняття екскурсійної справи

Історія екскурсійної діяльності розпочинається наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століть, коли у школах Англії, Франції, Німеччини, Австрії та інших країн при вивченні окремих предметів учителі почали використовувати в роботі з учнями пішохідні прогулянки за межі міст. Ці найпростіші форми подорожей і отримали назву екскурсій.

Екскурсія (від лат. „еxcursio” – поїздка) є невід’ємною складовою туризму[25, с.7]. Екскурсії визначались, як особливий метод засвоєння знань шляхом наочного ознайомлення з конкретно означеним об’єктом за наперед означеним планом. Це - цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього середовища, за заздалегідь продуманим маршрутом, що відбувається під керівництвом кваліфікованого керівника-екскурсовода і призначений для розкриття певної чітко визначеної теми.

В Україні екскурсійна діяльність почала розвиватись у другій половині ХІХ ст. і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства, активізація якого спостерігається у період піднесення національно-культурного руху українського народу.

За допомогою подорожей, мандрівок, походів та екскурсій рідною землею люди краще пізнавали свій край, його особливості, пам’ятки історії тощо. Туризм приваблює мільйони людей (у 2000 р. на планеті подорожувало 700 млн. чол.) не тільки підносить їхній культурний рівень, а й сприяє налагодженню взаєморозуміння і довіри між країнами та народами, допомагає їм жити в мирі й злагоді. Туризм став одним з проявів способу життя цілих суспільних верст у розвинених країнах світу.

Туризм в України пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури та ін.

Історія їх подорожей є переконливим підтвердженням прояву неабиякого інтересу до України з багатьох держав і народів, а описи цих подорожей вміщують неоціненні відомості про географічні та історичні особливості нашої країни в різні епохи.

В результаті подорожей вітчизняних і іноземних мандрівників, яких подвигало палке бажання побачити світ, відкрити його для себе, почерпнути нові знання було зібрано величезний матеріал з географії та історії як українських, так і інших земель.

Розвиток туризму і екскурсійної справи у другій половині ХІХ ст. справедливо пов’язують з національно-культурним відродженням.

2) Історія екскурсійної справи в Україні

Розширення торговельних та культурних зв’язків, географічні відкриття зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу.

З розвитком у ХІХ столітті індустріального виробництва, появою залізничного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм. [1, с.23]

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. українські землі залишаються розподіленими поміж двома імперськими державами – Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов’язані з історією Росії та Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації.

У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі.

З’явилися перші спеціалізовані журнали „Екскурсійний вісник”, „Шкільні екскурсії і шкільний музей”, „Російський екскурсант”, які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавались в столиці Російської імперії, Петербурзі.

У 1895 році в Петербурзі організовуються Російський туринг-тур (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України – у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств.

Того ж 1901 року, у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно мало свої відділення у Петербурзі, Москві, Владикавказі, П’ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені В.І Вернадський, І.В. Мушкетов, П.П. Семенов-Тян-Шанський, Б.Ш.Федченко. У роботі товариства брав активну участь письменник В.О.Гіляровський, географи Ю.М.Шокальський, В.Є.Щуровський та інші вчені-ентузіасти. Товариство ставило перед собою мету-розвиток туризму в Росії, пробудження інтересу до її пізнання як у Росії так і за кордоном.[24, с.24]

За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні і нижчі чини. Як і туристські поїздки товариство було недоступне простому люду. РТТ організовувало поїздки по країні і за кордон. До 1914 року РТТ налічувало близько 50тис членів, переважно представників заможних класів. Незважаючи на це. В 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвалинам царської монархії.[24, с. 25]