118.Становище західноукраїнських земель у складі Польщі.

У результаті війни з українцями поляки захопили територію Західноукраїнської Народної Республіки й у 1923 році домоглися від Антанти визнання цього загарбання. Після підписання 22 квітня 1920 року Варшавського договору з Директорією УНР Ю. Пілсудський розпочав війну з Радянською Росією, яка завершилася укладенням у березні 1921 року Ризького мирного договору, що залишив західноукраїнські й західнобілоруські землі за Польщею.Після завершення Першої світової війни й національно-визвольної боротьби 1917-1921 pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі:• Галичина,• Холмщина,• Підляшшя,• Західна Волинь,• Західне Полісся,• Посяння,• Лемківщина. Згідно зі статистичними даними 1921 року в Польщі жило 27 млн. осіб, серед яких майже третину (31%) становили національні меншини (українці, євреї, білоруси, німці та ін.). Українці стали тут найчисленнішою національною групою (після поляків) — їх було понад 5 млн. осіб (15% від усього населення).Новостворена Польська держава обіцяла країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, але цієї обіцянки не дотримала. Натомість вона вживала заходів, унаслідок яких:• були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР;• категорично заборонялося вживати назви «Західна Україна», «Східна Галичина»;• забороненими стали слова «українець», «український», замість них реанімувався давній термін «русин», «русинський»;• зусиллями міністра освіти С. Грабовського українські школи були перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови;• українців не приймали до Львівського університету, у якому закрили всі українські кафедри;• українців та представників тих національних меншин, які підтримували Західноукраїнську Народну Республіку (здебільшого євреїв і німців), звільнено з керівних посад і державних закладів.Щоб придушити опір українців, за ініціативи польського прем'єр-міністра Юзефа Пілсудського в Галичині проведено «пацифікацію» — масові репресії проти українців, здійснені за допомогою військових та поліції.У червні 1934 року в Березі-Картузькій був створений спеціальний концентраційний табір для репресованих українців. Щоб завадити консолідації українського національно-визвольного руху, був установлений штучний кордон між Галичиною та Волинню, Поліссям і Підляшшям.Польський уряд постійно намагався посіяти розбрат між 3-мільйонним українським населенням Галичини, переважно греко-католицького віровизнання, та 2-мільйонним православним населенням, яке мешкало на інших підвладних Польщі українських землях.Національні утиски доповнювалися жорстоким соціально-економічним гнобленням. Польський уряд поділив країну на дві території: «Польщу А» та «Польщу Б». До першої входили етнічні польської землі, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Для території «А» був визначений швидкий індустріальний розвиток, а територія «Б» мала залишатися ринком збуту польських товарів та джерелом сировини. 85% підприємств цього краю були дрібними й не витримували серйозної конкуренції.Під час економічної кризи 1929-1932 pp. значна кількість українських підприємств і господарств зазнала чималих збитків або розорилася, а польський уряд активно підтримував польських підприємців і землевласникі