80.Реформи в Австро-Угорській Імперії в середині то другій полонині XIX ст.

Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв'язку з так званою весною народів 1848 р. спричинили проведення в обох імперіях, до яких належали українські землі, соціально-економічних і правових реформ.Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Промислове виробництво продовжувало залишатися на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності. Кульмінацією селянського руху стали антифеодальні виступи селян у 1846—1848 pp., що охопили всю Галичину. Хоча повстання було придушено, проте воно стало однією з вирішальних передумов скасування панщини не лише в Галичині, айв Австрії.Ще до 1848 р. для тверезомислячих чиновників, ліберальної інтелігенції і навіть для деяких представників шляхти стало цілком очевидно, що феодальні права земельної аристократії та селян, які працювали в їхніх маєтках, безнадійно застаріли. Тому ще австрійська імператриця Марія-Тереза видала ряд законів, згідно з якими було дещо зменшено селянські повинності. Але найбільше значення для Галичини мали реформи її сина Иосифа II.Однак ще залишалася, особливо в таких відсталих частинах Австро-Угорської імперії, як Галичина, панщина. Власне, ця ненависна повинність і була основною причиною невдоволення серед галицьких селян під час революції 1848 р. Тоді імператор Фердинанд І 16 квітня 1848 р. видав історичний патент, яким скасовувалася панщина в Галичині. 1 липня 1848 р. дію патенту було поширено і на Буковину. А за імператорським патентом 2 березня 1853 р. стало також вільним селянство Закарпаття. Скасування панщини остаточно ліквідувало юридичну залежність селянина від панського двору. Попри всі зміни, Західна Україна залишилася землеробською. В аграрних відносинах домінувало поміщицьке землеволодіння. Поміщики позбавляли селян лісів, сіножатей. Західноукраїнські селяни сплачували непосильні викупні платежі, податки, відбували всілякі повинності. Економічний тягар, який лежав на плечах трудівників, змушував значну частину селян Закарпаття вже з 70-х років, Східної Галичини і Буковини — з 90-х років XIX ст. емігрувати в США, Бразилію, Канаду, Аргентину, на Наддніпрянську Україну та на Балкани. Незважаючи на це, еволюція сільського господарства в напрямі до ринку відбулася швидкими темпами, особливо в панських маєтках. На початку XX ст. у Галичині 43% великої земельної власності займали магнатські латифундії площею більш як 10 тис. моргів. У Закарпатській Україні 756 поміщикам (0,8 % загальної їх чисельності) належало 45 % землі.Переорієнтації великих господарств на ринок сприяли новозасновані банки: Крайовий банк, Рільничо-кредитний заклад, Буковинський задатковий банк та ін., а також селянська постачально-збутова кооперація. У 1913 р. в Галичині діяло лише українських 1300 кооперативів, близько 200 — на Буковині й кілька на Закарпатті. Скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію і постачаючи їм машини, насіння, добрива, кооперативи сприяли розкладу патріархальної залежності селянських господарств, залученню їх, насамперед заможних, до ринкових відносин.Політичний вплив здійснених урядом реформ став відчутний і в промисловому виробництві, особливо в 70—80-ті pp. XIX ст., що були періодом становлення фабрично-заводської промисловості краю. Проте, залишаючись тривалий час аграрно-сировинним колоніальним придатком Австро-Угорщини та країн Заходу, західноукраїнські землі майже не мали важкої промисловості. Крок уперед зробило лісохімічне виробництво. було введено в дію лісохімічні заводи у Сваляві та Вигоді.

Неабияке народногосподарське значення мав видобуток кам'яної та кухонної солі, який зростав з року в рік.Розвиток згаданих галузей виробництва значною мірою стимулював залізничне будівництво. У 60-ті — на початку 70-х років західноукраїнські землі мали залізничне сполучення із Західною Європою. 1864 р. залізничну колію із Заходу було доведено через Краків і Перемишль до Львова, 1869 р. — до Чернівців, а у 80-х роках — через Стрий — на Закарпаття. Згодом вона з'єднала Львів з підросійською Україною. Це сприяло подальшому розвитку промисловості й торгівлі.Разом з утвердженням ринкових відносин зростали міста Львів, Броди, Тернопіль, Чернівці, Дрогобич, Станіслав, Коломия, Перемишль, Ужгород, Мукачеве та ін. У 1880—1910 pp. чисельність жителів 19 галицьких міст збільшилася на 62,8 %. Найшвидше зростало населення Львова. У 1910 p., порівняно з 1850 p., воно збільшилося майже втричі.Попри зростання населення міст, західноукраїнські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської імперії.