43.Козацькі повстання під проводом Трясила, Сулими та Бута.

Повстання 1630р. під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими («незаконними») козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих.У цей період на Січі організаційно оформилося нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила). Г. Чорний спробував взяти під контроль низове козацтво, що призвло до чергового соціального вибуху. У березні 1630 р. загін січовиків у Черкасах Г. Чорного і привіз його на Запорожжя. На козацькій радо його було засуджено і страчено. Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, які закликали вступати до його загонів, «добувати козацькі вольності» і «захищати православну віру».Результат повстання було вирішено в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Польський гетьман С. Конєцпольський запропонував мир, і старшина погодилася. Відповідно до Переяславського договору між поляками і старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тис, козаки здобували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попередньої Куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками і з великим загоном повстанців відійшов на Запорожжя, а звідти - на Дон. Повстання 1635р. під керівництвом Івана Сулими. У 1635 р. поляки посилили ізоляцію Січі. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, що називається Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Але виконати поставлене польським урядом завданім - не допустити зносин українського населення із Запорожжям - не вдалося. Уже через місяць після завершення будівництва фортеці вона була зруйнована загоном січовиків, яких очолював їхній гетьман Іван Сулима. Після повернення на Запорожжя зрадник з реєстровців видав козацького гетьмана і він був страчений за наказом польського короля.Повстання Павла Павлюка — козацьке повстання у 1637 році в Україні під керівництвом Павла Павлюка проти шляхти. Поштовхом до повстання був виступ запорізьких нереєстрових козаків. У травні 1637 р. вони, виступивши із Запоріжжя, захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли її на Запорізьку Січ. У серпні 1637 р. повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. 12 (22) серпня 1637 року Павлюк звернувся до селян, реєстрових козаків і міщан з універсалом, у якому закликав заарештовувати реєстрову старшину — прихильників шляхетської Польщі і вступати до повстанських загонів. Піднімати повстання на Переяславщині Павлюк послав полковників Карпа Скидана і С. Биховця.Незабаром повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Саву Кононовича і кількох старшин-зрадників. Найширше повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Повсталі здобували міста, руйнували шляхетські маєтки. Шляхта тікала зі своїх маєтків, воліючи, за свідченням польського хроніста Шимона Окольського, «краще ликове життя, ніж шовкову смерть». За його твердженням, Павлюк мав намір з'єднатися з донськими козаками й перейти у підданство Московської держави. В Кумейківському бою 1637 р. повстанське військо на чолі з Павлюком зазнало поразки. Повстанці відступили до Боровиці (поблизу Черкас) і, оточені переважаючими силами ворога, змушені були капітулювати. З допомогою лютого терору польському гетьманові М. Потоцькому вдалося придушити повстання. Багато повстанців, рятуючись від кривавої розправи, переселилося в Московську державу, зокрема на Дон. Захопленого у полон Павлюка стратили у Варшаві.