13.Князювання Володимира Святого

За часів Святослава Київська держава була величезною країною з територією 800 тис. кв. км. До її складу входило до 20 об'єднань племен та земель — слов'янських, фінських, тюркських. Весь цей конгломерат ще не був об'єднаний нічим, крім княжої влади, ослабленої Святославом та міжусобицями його синів у перші роки після його смерті. Боротьба за владу між Ярополком, Олегом та Володимиром тяглася досить довго (972-979 pp.) і завершилася перемогою новгородського князя Володимира (980-1015 pp.). У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави. Вже у 979 p., прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, він завоював і приєднав до Київської держави Полоцьке князівство. У 981-993 pp. він здійснив кілька вдалих походів, остаточно підкоривши в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін.), заволодів частиною землі литовського племені ятв'ягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес (Корсун) у Криму, що належав Візантії, зробив вдалий похід у Закарпаття. В кінці X ст. в межах Київської Русі були об'єднані всі східнослов'янські племена.З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються нові лінії укріплень, а також міста та ін. І хоча Володимир вів боротьбу з печенігами до кінця свого життя, уникнути цієї небезпеки йому не вдалося. Поступово князь все більше зосереджується на внутрішніх проблемах: зміцнення держави, її єдності, консолідація земель, підвищення добробуту людей. Для укріплення князівської влади, її централізації в руках своєї династії в усіх великих містах і землях він призначив намісниками своїх синів, а їх у нього було 12, — від різних жінок. Варязьку дружину він замінив укомплектованою русичами і постійно про неї дбав, з нею радився, з неї також призначав намісників та воєвод. При ньому зникають місцеві «ясні князі», і племінні назви поляни, сіверяни, радимичі змінюються на кияни, чернігівці, смоляни. Однак найбільш ефективним і далекоглядним заходом, спрямованим на укріплення влади, зміцнення єдності держави, піднесення моральної та культурної зрілості тогочасного суспільства, було здійснення релігійних реформ та запровадження християнства. На той час язичництво себе вичерпало. Воно відповідало первісному суспільству та початковим стадіям формування держави, коли кожне плем'я мало свого князя, а часто і свого Бога, коли важливою життєвою потребою людей було вміння адаптуватися до навколишнього середовища. Язичництво не вирішувало проблем людського співжиття в умовах соціальної нерівності. Авторитет великого князя потребував освячення єдиною вірою. Поряд з цим не слід ігнорувати і вплив країн, що оточували Київську Русь. У 864 р. була охрещена Болгарія, у 928-936 pp. — Чехія, у 962-992 pp. — Польща. Вони своїм прикладом стимулювали прийняття Руссю християнства, яке несло в собі високий потенціал моралі, культури, доброти у взаємовідносинах між людьми. Володимир розумів, що тільки прийнявши християнство його держава зможе увійти як рівноправна в коло європейських держав. Сприяло введенню християнства і те, що воно мало на Русі глибоке коріння. У IX ст. у Києві існували християнські громади. Князь Аскольд був християнином. На Русі проповідували слово Боже видатні місіонери Андрій Первозваний, Кирило та Мєфодій. Нарешті, княгиня Ольга і більша частина її оточення були християнами. Багато християн було і в оточенні самого князя Володимира.Особисто Володимир прийняв хрещення у 987 p., тоді ж одружився з сестрою імператорів Візантії Анною, а в 988 р. провів охрещення киян та жителів інших міст. Охрещення здійснювалося насильницькими методами, а тому викликало невдоволення, особливо у північних землях. Незважаючи на опір, язичницькі ідоли знищувалися, а натомість будувалися християнські храми. Церква отримала широкі привілеї, значну автономію, на її потреби надходила десята частина княжих прибутків.Слід підкреслити, що на Русі творилася своя церква, дещо відмінна від візантійської і болгарської. Однією із характерних рис її був тісний зв'язок з державною владою. Християнська релігія на Русі увібрала в себе багато свят, традиційних обрядів східного слов'янства. Прийняття християнства (східного варіанта — православ'я) Київською Руссю мало для неї велике історичне значення. Воно сприяло зміцненню князівської влади, єдності східнослов'янських племен. Одружившись з Анною, прийнявши християнство, Володимир значно підніс її міжнародний авторитет, особливо серед сусідів — Польщі, Чехії, Німеччини, сприяв розширенню економічних та культурних зв'язків з багатьма європейськими країнами. Були широко відкриті двері для культурних впливів Візантії в усіх галузях життя: у сфері понять про державні і суспільно-політичні відносини, в шкільній освіті, книгарстві, будівництві тощо. Великий вплив справляла церква на суспільну мораль, активно пропагуючи пом'якшення стосунків між людьми, засуджуючи звичаї помсти, злодійство, рабство, сороміцькі слова, розпусту, багатоженство та ін. Поряд з цим монастирі, церковні ієрархи самі були великими феодалами і освячували феодальний лад. Тепер Володимир, християнин і керівник християнської могутньої держави, став одним із найвидатніших лідерів Європи. З ним підтримують дружні відносини Польща, Угорщина, Чехія, Норвегія, Німеччина. З багатьма із них Володимир встановив численні династичні зв'язки, одруживши синів на доньках польського короля Болеслава Хороброго та шведського короля Олафа.Перший серед руських князів Володимир починає карбувати власну монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн та Візантії. На них були зображені сам князь, образ Христа, а на деяких був вибитий тризуб. За Володимира Руська держава перетворилася на одну із наймогутніших в Європі, а Київ суперничав з Константинополем. Місто нараховувало вісім базарів, 400 церков і т.д. За князювання Володимира починається нова доба в усіх галузях державного життя: в політиці, релігії, культурі, торгівлі та будівництві. Після смерті Володимира між його синами почалися міжусобиці, в яких остаточно переміг і утвердився Ярослав. Але від 1022 р. по 1036 р. він правив Київською державою у союзі з братом Мстиславом, який до цього князював у Тмутаракані. Ярослав управляв правобережною частиною держави, Мстислав — Лівобережжям.