29. Правові форми захисту екологічних прав громадян.

Захист екологічних прав громадян - сукупність юр. заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.

Форми захис­ту — це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, обумовлені різницею діяльності державних та інших органів із захисту прав у цілому. Тобто громадяни та інші особи вправі звертатися за захистом своїх екологічних прав до правоохоронних органів, органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати способи захисту прав.

Законодавча влада: виключно законами ВР повинна визначати права і свободи людини і громадянина; екологічну безпеку. Крім цього, Конституція гарантує кожному судовий захист будь-яких його прав і свобод, в т.ч. екологічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого ВР. КС вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції і дає їх тлумачення.

Коли використані всі нац. засоби за­хисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Адміністративний порядок захисту таких прав: можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів МС із заявою про усунення шкідливих дій, що порушують екологічні, права. ЗУ «Про звернення громадян» визначив порядок оскарження дій органів.

Форми захисту екологічних прав громадян:

Нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохоронна, природоохоронна, судова.

30. Громадські природоохоронні формування та їх повноваження в галузі екології.

Порядок створення і основні засади діяльності об'єднань громадян визначаються ЗУ "Про об'єднання громадян", ЗУ "Про охорону НПС" (встановлює приблизний перелік повноважень громадських об'єднань у галузі охорони НПС):

• розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

• утворювати громадські фонди охорони природи;

• виконувати роботи з охорони та відтворення природних ресурсів, збереження НПС;

• брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органами перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних заходів;

• проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення.

31. Поняття права власності на природні ресурси.

В юридичній науці термін «право власності» вживається в двох значеннях:

в об'єктивному - це система правових норм земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, природоохоронного законодавства, що регламентують правовідносини в сфері реалізації повноважень, породжених власністю на природні ресурси.

у суб'єктивному розумінні - це сукупність повноважень суб'єктів екологічних правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. Воно носить абсолютний характер. Воно виникає внаслідок набуття її через події, які за юридичним складом можна класифікувати як такі:

• придбання через купівлю, обмін, викуп;

• передача у власність — дарування, застава, спадщина;

• націоналізація — примусове, безоплатне перетворення у державну власність;

• реквізиція — примусове відчуження або тимчасове ви­лучення державою за плату майна, яке належить приватним особам, громадським організаціям.