12. Початок діяльності Школи "Анналів" у Франції.

Від крайнього релятивізму західну історіографію "вберегли" засновники потужного і впливового аж до кінця XX ст. напряму, який отримав назву Школа "Анналів". Ними були французькі історики Марк Блок (1886-1944) і Люсьєн Февр (1878-1956). У 1929 р. вони розпочали видавати "Аннали (щорічник) економічної та соціальної історії", навколо якого згуртувалася група їхніх учнів.

Маючи ґрунтовну фахову освіту, здобуту в різних європей­ських університетах, чималий досвід особистих досліджень, опри­люднених в численних виданнях, засновники Школи "Анналів" виступили за глибоке оновлення підходів до історіописання. Вони закликали вив­чати історичну Людину у всіх її проявах і взаємодіях у географіч­но-природному середовищі, господарських, політичних, соціальних і культурних взаєминах, повсякденному житті з його ритуалами і забобонами. Цементуючим елементом такого синтезу виступала "соціаль­на пам'ять" або ментальність - поєднання індивідуальної і колектив­ної свідомості, в якій відображаються тривкі уявлення і стереотипи (ментальні структури), що їх можна пізнати з допомогою історич­них джерел.

Водночас, вважали французькі вчені, історик-дослідник по­винен відмовитися від звичайної описовості подій і фактів, зосере­дити увагу на проблемах історичного минулого, котрі є важливими для розуміння і пояснення колишньої дійсності: діалог історика з джерелами повинен у підсумку принести нове знання, приховане за звичайними поодинокими подіями. Йшлося про вивчення суспіль­них структур - економічних, соціальний, свідомісних тощо. Така програма історичних досліджень була недосяжна без залучення теорій інших наук про Людину - соціології, психології, географії тощо, а також нових видів джерел - господарських правових актів, судових справ, епістолярії, етнографічних.

Нову історію засновники Школи називали "тотальною". Во­на відвертала увагу від опису політичних подій і видатних осіб. Запропоновану модель історичного пізнання засновники Школи назвали "новою історією" або "Новою історичною наукою", її становлення і поширення в умовах неспокійного" XX ст. розтягнулося на декілька десятиріч.

Засновники Школи "Анналів" не встигли створити "класич­ні праці" реалізації своєї доктрини. Ця роль припала т. зв. другому поколінню Школи, зокрема її визнаному лідеру Фернану Броделю. Проте виконати свій задум йому вдалося лише після зак. Другої світової війни.

Броделівський приклад "структурної історії" називають також "глобольною історією" через спробу представити суспільні трансфор­мації на всій земній кулі.

Людина є творцем історії як культури в широкому розу­мінні терміну - цивілізації. Події та особи залишаються на другому плані, а на першому - взаємодія людей з навколишнім середови­щем в процесі господарських стосунків, політичних, соціальних, і т. подібне.

13. Друге покоління Школи "Анналів". Бродель.

Друге покоління Школи, лідер - Фернан Бродель (1902-1985). Дві його великі праці - "Світ Середземномор'я в епоху Філіпа ІІ" і "цивілізація, економіка і капіталізм ХУ-ХУІІІ ст." (З томи) - вийшли друком, відповідно, наприкінці 40-х і в 60-70-х р. XX ст. Обидві праці стали конкретизацією методологічної докт­рини "нової історії'", яка невдовзі отримала назву "структурної історії" і стала популярною в багатьох європейських країнах. Броделівський приклад "структурної історії" називають також "глобольною історією" через спробу представити суспільні трансфор­мації на всій земній кулі.

У центрі моделі історіобачення французького вченого стоїть прояв Людини в конкретному історичному часі і просторі. Людина є творцем історії як культури в широкому розу­мінні терміну - цивілізації. Події та особи залишаються на другому етапі, а на першому - взаємодія людей з навколишнім середови­щем в процесі господарських стосунків, політичних, соціальних, культурних взаємин, повсякденному житті. Під час таких взаємин виникають і повільно змінюються економічні, політичні, соціальні і культурні структури, кожна з яких змінюється в рамках різного історичного часу. Ці суспільні структури, що є передусім свідомісно-культурними феноменами, котрі виникають в процесі сус­пільних взаємин, чинять вплив на людські стосунки з різною силою. Одні структури є міцними і тривалими, а їхні зміни відбува­ються у часі "великої тривалості"; до них належать уявлення про навколишній світ. Менш стійкі структури змінюються дещо швидше - вони проходять у "часі середньої три­валості" - економічні стосунки, соціальні зв'язки. Ще інші - перед­усім політичні зміни - розгортаються у "часі короткого тривання". Усе це пов'язано з особливостями відображення і закріплення в людській свідомості певних стійких культурних уявлень (стереоти­пів). Завдання історика полягає у виявленні цих, часом невловимих і прихованих, структур свідомості, котрі, визначають сус­пільну поведінку людей. Таке дослідження заторкує не факти й події, що лежать на поверхні, а вимагає проникнення у внутрішній світ людей, що творили ці явища. Воно більш складне, тому що вимагає іншого способу роботи з історичними джерелами з метою витягнення з них "прихованої"" інформації.

Броделівський історичний синтез був протилежним марк­систському моністичному уявленню про жорстку зумовленість всіх суспільних проявів незалежними від людей "зовнішніми" явищами об'єктивного світу - результатами людської діяльності. Він демон­стрував відмінність протікання різних суспільних процесів, котра зумовлювалась особливостями їх відображення у людській свідо­мості. За таких умов можна було значно адекватніше пояснювати історичні явища, які не вписувалися у жорстку марксистську схему, а історична картина, що виникала, була багатоманітнішою і ближ­чою до минулої реальності.

На прикладі "матеріальної цивілізації" Ф. Бродель показав, що економічні відносини охоплюють не просто "ринкові відноси­ни", а включають в себе значно ширше коло взаємин - умови жит­тя, трудову діяльність, потреби, харчування, одяг, медицину, техніку і технології, надії та ідеали, цінності і правила поведінки тощо. Така історія відкривала неоглядну перспективу для продов­ження досліджень за встановленим взірцем в напрямку вивчення життя", культурно-антропологічних вимірів істо­рії буття, в центрі якого перебувають структури свідомості.Крім "Середземномор'я" і "Матеріальної цивілізації"", Ф. Бродель дотримувався усталеного взірця історіо-писання у своїй останній великій роботі "Ідентичність Франції". У ній він аналізує змодельовані ним структури-цивілізації, змальовує структуру "нерухомої історії"" взаємин людей з навколишнім природним середовищем, географічні й кліматичні умови Франції та їх вплив на антропологічну, мовну, економічну, політичну різноманітність її регіонів.