3. Вплив інтелектуального звороту сер. Хх ст. На світову історіографію. Нова історична наука.

На розвиток соціального наукового знання в другій половині ХХ ст. вирішальний вплив зробили як глибокі суспільно-політичні зміни, а також науково-технічна революція, яка розпочалася з кінця 1950-х р і спричинила серйозні зміни у способах комунікації, обробці, поширенні й використанні інформації ("комп'ютерна революція"). За визначенням французького філософа Жаклін Рюс, після Другої світової війни людство зустрілося з "крахом світогляду" і водночас "народженням сучасного сві­ту".

Ще одним поворотом в інтелектуальному просторі науки др. п. XX ст. став т. зв. "лінгвістичний зворот ". У першій половині століття на мову і логіку висловлювань вперше звернули увагу неопозитивісти. Вони дали поштовх виникненню "аналітичної філософії"", в центрі якої постали проблеми мови. Займаючись логічним аналізом мови, вчені прийшли до висновку про його недостатність і звернули погляди в бік лінгвістики.

Повернення від мови до людини пов'язане з ім'ям фр. етнолога, творця структурної антропології Клода Меві-Строса ("Структурна антропологія", 1958). Досліджуючи "примітивні" народи на ранніх стадіях розвитку, він дійшов висновку, що всі форми соціального життя мають одну природу - вони складаються з систем поведінки, котрі є проекцією реальних законів функціонування розуму на рівень свідомості й думки.

У 50-60-тих р. XXст. серйозною популярністю користувалася марксистська теорія. Впливу марксизму не уникло чимало теоретиків і прак­тиків історії. Марксизм в його неомарксистських версіях слугував благодатним теоретичним підґрунтям для дослідження історії соціальних груп, соціальних рухів і економік, полі­тичних систем і міжнародних відносин, ідеологічних і культурних перетворень.

Наступною у 50-60-х р. пов'язана з "глобальною" і "структурною" історією була Школа "Анналів". Зокрема "глобальна історія": цей під­хід зосереджував увагу дослідників на окремих соціальних струк­турах. І хоча сам Ф. Бродель неодноразово закликав своїх учнів та послідовників "не втрачати з поля зору" цілісності історичного процесу, трапилося з точністю до навпаки - дослідники почали все частіше ізольовано вивчати окре­мі суспільні структури у все більш вузькому хронологічному пе­ріоді, за яким втрачалися риси цілого.

"Нова історична наука". Дійсно, нова парадигма, що сформувалася у 60-ті роки й поступово видозмінювалася до кінця століття. Так, у західних країнах виникли"нова економічна історія", "нова соціальна історія", "нова політич­на історія", "нова військова історія" тощо. Інтегруючись з іншими науками, "нові історики" прагнули звести до мінімуму суб'єктивні чинники пізнання, розглядаючи масові явища й окремі соціальні структури - економіку, політику, свідомість. Водночас з'явилася тенденція включення в історичне пізнання тих соціальних і свідоміших структур, котрі до цього не були в полі зору дослідників - повсякденного життя і побуту, речей і відносин, рекла­ми і погоди тощо. Для нової історичної науки характерними є такі риси: 1) вивчення масових соціальних груп чи структур з метою віднайти приховані зв'язки і залежності; 2) залучення і обробка масових джерел із використанням математичних методів; 3) попередня побудова моделі (гіпотези) досліджуваного і її перевірка за допомогою аналізу масових джерел; 4) відмова від притягнення загальноісторичних теорій, які знаходять універсальний сенс історичного розвитку.

Особливу роль у "новій науковій історії"" відводять КІЛЬКІС­НИМ (математичним) методам, які повинні зробити цілком доказовими отримані дослідницькі результати. Комп'ютерна технологія масових історичних джерел захопила багатьох західних істориків, мала своїх прихильників в СРСР та інших країнах.