36. «Нова соціальна історія»в Нім.

У 60-70-ті роки в німецькій історіографії сформувався і поширився напрям соціальної історії,чому сприяли ідеї Школи "Анналів", американські й британські здобутки "нових істориків". Молоде покоління істориків ФРН було більш відкритим до світових історіографічних новацій, критично ставилося до традицій і оптимістично дивилося на майбутнє істо­ричної науки та суспільний поступ. їхня увага перемістилася з подієвої політичної історії на історичні процеси й соціальні струк­тури. У центрі зацікавлень істориків були явища індустріалізації, умови життя і праці різних верств населення, до наукового вжитку запроваджувалися нові ма­сові і статистичні джерела, методи аналізу. Відбулося поступове зближення історії та соціальних наук.У розвитку соціальної історії у ФРН важливу роль відіграли ідейно-політичні чинники: критика традиції пошуку в історії "німецького духу", своєрідний "розрахунок з минулим" і утвердження нових пог­лядів на майбутнє. У 1957 р. група істориків з Гайдельберга під керівництвом К. Янтке і В. Конце створила "Робочу групу сучасної соціальної історії", яка об'єднала прибічників міждисциплінарних студій. У 60-ті роки було відкрито нові університети у Білефельді, Дортмун­ді, Реґенсбурзі, Констанці, Бохумі, де виникли відповідні кафедри соціальної історії. Кількість прибіч­ників соціальної історії почала стрімко зростати,було засновано часопис «Історія і сусп.Часопис історичної соц..науки». Провідну роль у ньому відігравав Г. У. Велер.В основі "історичної соціальної історії" були концепти суспільства рівноправних громадян, в яких йшлося про значення раціональної орієнтації в справі врегулювання суспільних проблем. Вони стали методологічною основою для оцінки сучасності й минулих подій. Виник особливий ґатунок історіописання - т. зв. "політична соціальна історія', де події політичного життя пояснювалися за допомогою соціальних процесів. Прихильниками такого історіописання стали знані й мо­лоді історики Ф. Фішер, К. Д. Брахер, Г. У. Велер, Т. Шидер, Г. А. Вінклер .Особлива роль у соціальному спрямуванні німецької історіо­графії належить Вернеру Конце. У своїх студіях він спирався на теорію індустріального суспільства. Учений запропонував нову періодизацію всесвітньої історії: доісторична епоха примітивних культур, епоха високої культури статичного характеру і епоха високих культур динамічного плану (сучасність). В Німеччині виникло декілька різних течій соціальної історії.Представники "історичної соціальної науки" були в 70-ті роки виступити на захист історичних знань, котрі в цей час були піддані сумнівам через їхню політичну заангажованість та уповільнену реакцію на світові світоглядні зміни. Зближення історії з іншими соціальними і гуманітарними науками виявилося плідним для німецької історіографії. Слідом за світовою історичною думкою у 80—90р. нім.історики активно переключилися на свідомісні процеси. Культурна антро­пологія привернула увагу багатьох дослідників, спрямувала їх піз­нання на вивчення свідомісних структур — менталітету.Назагал постмодерністські впливи позна­чилися на розвитку німецької історіографії меншою мірою, ніж в інших західних країнах.У 1990 р. німецька історіографія опинилася в новій ситуації до неї приєдналася східнонімецька історична наука. Після утворення об'єднаної Німеччини розпочався процес "департизації" східно­німецьких університетів, під час якого історичні факультети були тимчасово закриті до завершення набору нових викладацьких кад­рів за існуючою у ФРН процедурою.В кін.ХХст.нім.історіографія була різнобарвною.У ній працювали найрізноманітніші школи(Гайдельберзький,Марбурзький університетів,соціально-критичної школи) і напрями, представники яких досліджують як проблеми національної, так і всесвітньої історії. В останнє десятиріччя XX ст. німецькі історики видають багато робіт із соціальної історії «Диктатури в Європі XX ст.»,«Європейська історія». Зацікавленість німецьких істориків викликає тема "ре­ального соціалізму" або вивчення суспільного розвитку НДР та його порівняння з ФРН.